Розділ 17. Щаслива!

Оля

- Хух, як я втомилася, ну й заганяв мене професор – скаржиться Тая, як тільки виходить з аудиторії – Тиран, якийсь! Деспот! Не розумію йому, що подобаються студенськи сльози - не приховує свого обурення.

- Здала? – запитую, бо подруга так іронізує ніби я не знаю її там катували та знущалися.

- Здала. П’ять! Але намучалася я з ним. По всіх питаннях ганяв, по декілька разів – посміхається дівчина – У  тебе не питаю, бо і так все зрозуміло, що без своєї п’ятірки ти б з аудиторії не вийшла.

- Ага, хай би спробувала менше поставити -  хизуюся заліковкою, де одні п’ятірки.

Сьогодні у нас останній екзамен і сесія закрита. Студентів дуже багато, тож нас поділили на дві групи я здавала Інзі Юріївні – вона у нас в групі практики вела, а Таїсія професору Сидоренку, який вів у нас лише лекції. Я така рада, що потрапила у групу до Інги Юрівни, а не до професора. Я б то і йому предмет здала б, який добре знаю, але нервів пішло б на нього дуже багато. Він мене так не дуже долюблю. Однис словом стан Таїсії можна помножити на три, ось так би виглядала я.

Зимова сесія пройшла на легкій я б сказала, декілька автоматів у мене було, решту предметів, які здавала отримала за них п’ятірки, тепер можна видихнути та насолодитися зимовими канікулами. Три тижня свободи.

- Тебе сьогодні, Руслан забирає ? – граючись бровами запитує подруга.

Ми вже місяць офіційно пара. І ще найщасливіший та найсолодший період у моєму житті. Так добре мені мабуть ніколи не було. Ми вивчаємо один одного, пізнаємо, розуміємо. Звичайно інколи і сваримося, але це все дрібнички на які я навіть не звертаю увагу.

Основна проблема наших суперечок – це моя робота, як говорить Рус вона забирає у мене всі сили і я мало приділяю йому часу, хоче щоб я звільнилася, але тут я категорична. Хоча я так часто беру відгули, навіть сьогодні взяла, що боюся мене саму скоро звільнять,  а інша тема – це мій переїзд до хлопця, тут я й не проти, але рано. Я боюся, що рутина  вб’є у нас почуття та поглине буденістю. Тому поки що це питання ми відклали, повернемося до нього після нового року.

- Так, ти ж знаєш, що він завтра їде, а повернеться лише в суботу. Тож сьогодні брата не турбувати, Таїсія – дивлюся з легким, веселим докором, бо була ситуація.

Коли ми хотіли провести час вдвох, а Тая розійшлася з хлопцем і приїхала до Руслана. Цілий вечір ми її втішали. Мені то таке я люблю проводити час з подругою, а Рус не дивлячись на те що дуже любить свою сестру трохи бурчав. Бо він планував, що ми весь день не будемо вилазити з ліжка, а натомість ми з Таєю їли морози, дивилися «Титанік» та плакали від важкої жіночої долі. Рус посидів тоді з нами трохи, а потім змахнув рукою та пішов до спальні. А ми з подругою так і заснули на дивані в вітальні.

- Ви мені це, що до кінця моїх днів згадуватимете. Подивіться на них один вечір разом провели, а все згадуєте та згадуєте. Може мені нагадати, що ви місяць в таємниці від мене зустрічалися. Від найріднішої людини, а ?  У вас все життя попереду та багато спільних вечорів, а я не так то й часто приїжджаю.

- Найрідніша, ти моя Таєчко, та приїжджай, хоч щодня, але боюся твій брат тебе згризе – сміюся.

- Ну, ну, хай спробує, а то якщо він лишився без десерту – тонкий натяк – то це не означає, що я винна в усіх гріхах.

- Добре, я передам йому – сміюся.

- І передай - сміється подруга.

 Прямуємо до гардеробної, забираємо одяг, вдягаємося та йдемо у бік виходу. Єдине за що я не люблю зиму так це за важкі куртки та пальта, шапки, шарфи, рукавички... Відчуваю себе справжньою цибулиною. На вулиці все засніжене, зима цього року по – справжньому зимня з великою кількістю снігу та морозна. Мороз невеликий, але відчутний одразу пощіпує щічки, як тільки опиняюся на вулиці.

- О, он і брат, Ольго, що ти з ним зробила?

- Тобто?

- Ну раніше я його бачила лише деколи на вихідних, бо в нього бачте робота і немає часу на рідну сестру, а тепер, щодня бачу його та й ще в такому гарному настрої. Тьху - тьху, щоб не наврочити – дивлюся у бік Руслана. Він у темному зимньому пальті своїм задом підпирає бампер. Як тільки його бачу розпливаюся у посмішці.

-  Пані Литвин - Ковалевська, ти мене чуєш? – Тая тепер постійно так до мене звертається інколи без першої частини.

- А..., так, що?

- Все зрозуміло з тобою – змахує рукою. Здається хтось тут у нас закохався – виносить вердикт подруга.

- Що, зовсім ні – я закохалася, але поки що не можу вимовити це в голос.

- Ага, ага та не одна ти – киває у бік брата, саме до якого ми наближаємося.

- Та ну тебе – відмахуюся рукою.

- Привіт, лисичко – Руслан обіймає мене та шепче ласкаво на вухо, я моментально реагую – І тобі привіт фаворитко «Титаніка» - звертається до сестри.

- Довго згадуватимеш? – буркає Тая.

- Знаєш все життя. Це я ніколи не забуду, щоб так вбиватися так  за головними  героями, ніколи не міг подумати, що ти у нас така сентиментальна. Сусіди думали, що я собаку завів ти так вила – сміється Руслан.

- Смішно тобі, хахаха, все б і сміявся.  Так сентиментальна, ти б бачив, яке там кохання. І потрібно було не тікати в спальню, а з нами дивитися, тоді б твої сусіди подумали, що у квартирі не один пес – посміхається.

- Та мені набридло слухати твої схлипи. Досить того, що ти витратила місячний запас моїх серветок.

- Дякую, що під сказав тепер знаю, що подарю тобі на новий рік. Новий запас серветок, аж на два місяці, щоб тобі не мало – хмикає Тая.

- Може вже досить – подаю голос – Руслан при обіймає мене за талію, навіть через  таку кількість одягу на мені відчуваю жар чоловічого тіла.

- І справді, що  я тут з вами заговорили ви мене мені ще валізи складати – сьогодні подруга разом з молодшим братом їдуть у гори, де і будуть зустрічати новий рік. Подруга і нам пропонувала, але по - перше, у мене мої дівчата чекають, а по друге ми ще ні кому не говорили про наші стосунки не мої, не Руслана крім Таї не знають що ми зустрічаємося. Після нового року вже всім розповімо.