Розділ 16

Оля

Двері ліфта закриваються. Між нами палають ікри, вогонь, пристрасть, повітря катастрофічно не вистачає. Поцілунки покривають мою шию. Не стримую себе, я задихаюся від бажання. Тілом прижимаюся до стіни, а хлопець нависає зверху.

— Солодка, — протягує Руслан. — Поряд з тобою мені дах зносить, — гарчить біля самого вуха. Нас стримує лише те, що ліфт зупиняється і двері роз’їжджаються на потрібному поверсі. У кабінці дуже жарко, але мої щоки спалахують ще більше, коли ми чуємо шурхіт.

— Молоді люди, ви виходити будете? — звертається до нас сусідка Руслана.

— І вам доброго дня, Ірма Віталіївна, — Руслан швидко опановує себе, ніби для нього це норма, а я лише хапаю повітря і червонію від погляду жінки. Він бере мене за руку і виводить з кабінки, а жінка заходить і в спину я чую:

— Прости Господи, зовсім сором втратили! — обурення жінки чути дуже добре. — Кожного місяця нова, де він тільки їх знаходить! Бордель влаштував. — Після цього настрій мій падає до мінус ста. Руслан робить вигляд, що нічого не почув, а мене це зачіпає конкретно.

Чоловік відкриває двері своєї квартири та пропускає мене вперед. Я не вперше тут, все вже знайоме. Але усвідомлення того, що до мене тут були інші жінки, гнітить. Руслан був з ними на тому самому ліжку, де кохав і мене. Думки заполонили мій розум. Роздягаюся на автоматі, лишаю верхній одяг у шафі, взуття ховаю туди ж. Не чекаючи Руслана, проходжу в глиб квартири та прямую на кухню. Хочу пити, не дивлячись на те, що вже середина дня, я нічого ще не їла, хоч і голодна. Сусідка Руслана відбила весь апетит.

Беру кухоль, наливаю рідину, потім роблю декілька ковтків. Руслан так і не з’являється на кухні. Коли чую кроки позаду, відчуваю напругу.

— Лисичко, подивися на мене, — звучить позаду голос хлопця.

Виставляю посуд і повільно повертаюся до чоловіка. Бачу, що погляд Руслана наповнений емоціями від злості до обурення. А що він очікував? Мені було неприємно це чути. Я не готова бути черговою. Сумління, які я так вміло заховала, знову винирнули назовні.

— Що? — буркаю, не приховуючи емоцій. Злюся чи то на нього, чи на саму себе, що не можу себе контролювати.

— Олю, ти чудово знала, що до тебе у мене були жінки. Я цього від тебе не приховував.

— Не приховував, але я ж не думала, що кожна людина буде тикати у це пальцем, — говорю з претензією.

— Знайшла кого слухати, Ірма Віталіївна, ще та пліткарка. І взагалі, що за претензії? Я ж тобі твоїх чоловіків не згадую. Ти ж у нас не монахиня, свята.

— Що? — мої очі округлюються. Я спалахую, як сірник, а Руслан не поступається. Між нами мовчазна боротьба.

— А, ти хочеш поговорити? То давай. У мене, звичайно, не такий вже список, як у вас, пане Ковалевський, але теж є чим похизуватися.

— Олю, — відсікає він, його слова боляче дряпають мою душу.

— Що, Олю, тут знаєш, ще треба глянути, у кого з нас більше претензій. Чи ти чекав, що я невинна овечка, бережу себе для того самого єдиного? Ще треба подивитися, чи ти єдиний, — остання фраза явно була зайвою.

Погляд чоловіка стає темнішим за ніч. Він з гуркотом б’є кулаком у стіну, а я перелякано кліпаю, хоч і не випускаю свій страх на зовні.

— Отже, ось твоя справжня думка про мене, — звучить погрозливо.

Руслан насувається на мене, його погляд не говорить про те, що він мене погладить по голівці. Він надвигається на мене, як справжній тигр, а я відчуваю себе його майбутньою здобиччю, відступаю. Коли місця немає, і тікати немає куди. Мої сідниці впилися в стільницю, я підіймаю погляд ще вище і дивлюся з викликом. Ми натягнуті обоє до межі. Розпалені від нас віє «небезпекою».

— Не єдиний говориш, лисичко, — дивиться мені в очі. — Зараз я тобі покажу, що все-таки буду останнім та єдиним чоловіком у твоєму житті!

— Спробуй! — це все, що я встигаю сказати.

Я в пастці спочатку чоловічих рук, а потім губ. Гарячі губи закривають мені рот. Поцілунок — це миттєвий емоційний вибух, що втягує свою енергію та вогонь. Все починається з легкого дотику губ до губ, а потім швидко переростає у справжню експлозію почуттів. Під час цього поцілунку я відчуваю тепло й палку пристрасть, що випромінюється з кожного дотику. Руки Руслана властують над моїм тілом, а мої розмістилися на його плечах, притягуючи його до себе настільки сильно, наскільки це можливо.

Це ніби те, що ми чекали цілу вічність, мить, яка нарешті прийшла. У тій миті, коли наші губи з'єдналися, вони відчули спалах емоцій, що вибухнув між ними. Його губи м'які та ніжні, як весняний вітер, але разом з тим наповнені палкою силою, готовою засвітити ніч своїм полум'ям. Моє серце відчувало, як його дотики розпалюють вогонь в душі.

Емоції, які змушують серце битися швидше, а душу тремтіти від нетерпіння. Ми наповнені електричною енергією та натхненням, що передається від нас.

— Ох, — зітхаю — коли спочатку чоловік стягує з мене одяг, а потім розкладає на кухонному столі.

Поки я тремчу від бажання, Руслан повільно дотиком своїх рук розпалює мене ще сильніше. Ще секунда — і я вибухну від передчуття. Він розглядає моє тіло, закарбовує у свою пам'ять усі вигини.

— Безсоромний! — говорю збудженим голосом, а його це лише веселить, бо на відміну від мене він ще в одязі; лише сорочка розстібнута. Я сама зривала з неї ґудзики тремтячими пальцями.

— Ідеальна! — говорить, коли знову проходить поглядом по моєму тілу і покриває мій живіт поцілунками.

— Ах, — не пристойні звуки вириваються з мого рота.

Це все на якихось межах. Кухонний стіл. Я лежу та благаю ще, а чоловік насолоджується моїм скигленням. Це нормально? Я розпливаюся у власних думках, не можу зібрати їх до купи. Сварка, зайві емоції — все якось занадто емоційно. Так, мені це подобається, ще й як, але чи надовго це все? Бо крім емоцій має бути ще довіра, а ця ситуація показала, що її немає не лише в мене, а й у Руслана, який також має сумніви. Несказані слова між нами присутні.