Розділ 13. Побачення.

Щось змінилося кричить мій внутрішній голос, але вперше в житті я його не слухаю. Всі відчуття та сприйняття загострені, все заплуталося занадто. Я сама заплуталася у своїх почуттях. Якось все не однозначно. Зізнання Руслана мені лестять, це приємно, навіть дуже. 

А ще його загадковість, вона притягує, його зізнання, це означає те що він мені довіряє. Я майже нічого про нього не знаю, але дуже хочу слухати його, проводити з ним час.

Вчора Руслан мене привіз до гуртожитку без десяти дванадцять. Ніяких намагань мене поцілувати, обіймати, просто доторкнутися чи ще чогось - не було. І це навіть дратувала, бо хотіла відчути знову смак хлопця, але ж кидатися на нього не буду. Попрощавшись з ним під пильним поглядом консьєржки усміхнена побігла до себе в кімнату, а так хотілося побути ще біля хлопця, поговорити, відкритися якоюсь мірою. Бо вчора ми відкрилися трішки один одному, поділившись своїми переживаннями.

Ось сьогодні, вечері домовилися з ним зустрітися. Так, я погодилась на побачення. Якщо вам здається, що я спокійна, то ніфіга, мене всю трясе з самого ранку. Руслан, має бути через дві годинни, а я навіть не знаю, що вдягти, куди ми поїдемо. Єдине, що він сказав мені має сподобатися. І щоб я не вдягла та як не виглядала б мені все личитиме.

- Біла чи шоколадна? – запитаю у Ілони та Каті.

- Шоколадна – говорять в один голос. Мені теж подобається саме ця сукня. Вона виготовлена з щільного атласу та має об’ємні рукави, а відкриту шию прикрашу подарунком Руслана, а на руку не забуду вдягти браслет подруги. Тепер це мої одні з улюблених прикрас.

 Тому що ні що не переплюне сережки, які мені подарила ба. Сімейна реліквія їх носила ще моя пра пра прабабуся  - дворянка, вони пережили складні часи, не будемо заглиблюватися в історію України я думаю тут і так все зрозуміло. Річ дуже дорога та унікальна, була виготовлене під замовлення. Насправді, це був гарнітур, який складався з сережок, браслету та каблучки.  Єдине що збереглося до тепер це сережки, які оздоблені рубінами та мілкими діамантами. Про цю прикрасу у родині цілі легенди ходять. 

- А, ти куди це так зібралася? – запитує Ілона.

- На побачення - розпливаюся в посмішці.

- З тим хлопцем на крутій тачці, що вчора тебе підвозив? – запитує Катя.

- А тобі, що з того – буркаю.

- Та нічого. Молодець, ти Олько, правильно відірвала гаманець по товще, не розкидайся на цих студентів. Як там говорять тримай бика за рога, поки не побіг до іншої. А, то на коханні далеко не заїдеш – роздумує Катя.

- Що за цинізм? – дратують слова та думка дівчини, бо мені Руслан подобається, як чоловік, а не як гаманець та яка різниця, які в нього статки.

- Чому одразу цинізм? Говорю правду, хоч для кожного вона різна – роздратовано говорить Катя.

- Ну так говорить та, що стрибає від одного до іншого – мені треба тримати язик на замку, бо мої слова явно чіпляють дівчину та моментально покривається плямами.

- Та що ти знає? Стерва, ти звичайне, ось і все – відкриваю рот щоб відповісти, але.

- Брейк, стоп вас, щось не туди понесло, дівчата – у нашу суперечку вмішується Ілона – Що за батл?

- Яке вона право має говорити, що я обираю хлопця не за вподобаннями, а за вмістом гаманця – бурчу, бо слова і справді зачепили мене, але я теж не стрималась. І не мені вирішувати з ким Каті спати, а з ким гуляти.

- Ти чого ? – звертається Ілона до Катерини, яка ковтає сльози. Не вже її так мої слова образили, не думаю?

- Та нічого, ти мене вибач, Олю, я зі своїми проблемами на тебе накинулась – починає ще більше хникати. Відкладаю одяг та присідаю на ліжко біля Каті, а  Ілона з іншого боку.

- Я теж погарячкувала, вибач мене – обіймаю дівчину – Якщо хочеш можеш розказати, що в тебе трапилось. Ми підставимо тобі свої плечі – дивлюся на Ілону. Та сама нічого не розуміє.

Ми ніколи не були близькими у кожного своє життя, але якщо потрібна підтримка ми підтримаємо.

- Іван зрадив мене – ми з Ілоною витягуємо обличчя та переглядаємося. Здивована, не те слово. Катя з Іваном ще зі школи разом, навіть в один універ поступили, щоб бути разом. Тепер мені стає зрозуміла поведінка дівчини тоді в клубі та її закритість.

- От козел – не підбираючи слів говорю я.

- Оль, – присікає мене Ілона.

- Оля права він ще той козел! – бубнить заплакана Катя – Я ж відчувала, що щось змінилося між нами, але не приділяла цьому увагу, а  коли побачила, як він цілувався зі своєї одногрупницею мені ніби хто ніж в серце встромив. Відверто, не соромлячись інших.

- Я ж говорю козел. Надіюся, ти йому врізала так добряче – обіймаю ще сильніше.

- Ні, я втекла, він мене навіть не бачив.

- От і дурепа, я б йому спочатку лице розцарапала, по тім курві волосся повидирала.

-  Оль, ну не всі такі як ти. Катя ніжна натура – говорить Ілона.

- Серйозно, він її зрадив, а вона навіть не врізала йому. І що це було?

- Кохання. – подає голос Катя.

- Оу, і ваше кохання – це така собі хвороба, краще триматися на відстані. Всі вони, козли.

- Ох, говорить та, що збирається на побачення  - посміхається Катя.

- Хоче я нікуди не піду? Сходимо купимо щось і вип’ємо наливки твого батька?

- Ти, що ні іди збирайся вже, а то ще не вистачало щоб через мене ти залишилася вдома. Я взагалі цей день в календарі відмічу не підступна Ольга йде на побачення.

- Оля і побачення  - це як дві паралелі – каже Ілона.

- Ну, дякую вам, що ви на мені вже встигли хрест поставити – посміхаюсь - Та записали в монахині.

Я ще сама не розумію, що між мною та Русланом. Емоції? Мені цікаво, що ж буде далі, нікому не відомо. Але знаю точно вбиватися за хлопцем, як Катерина не буду!

- Справитеся без мене? – запитую у Каті та Ілони.

- Звичайно, біжи вже, бо скоро твій принц прискакає, а ти ще в халаті – каже Катя.

- А котра вже годинна ?

- 17:10.