Розділ 12

Оля

Я кожною клітинкою свого тіла відчуваю напругу, яка панує в автомобілі. Ніхто з нас не порушує тиші, яка тисне на нас. Тая взагалі в шоці. Поки Руслан перевдягався, ми з нею обмінялися кількома словами. Я дізналася, що хлопець займався вуличними перегонами, а тепер, побачивши його там, Тая сама нічого не розуміє.

Батьки забороняли Руслану брати участь у перегонах, постійно сварилися з ним через це захоплення, але він нікого не слухав, і його пристрасть тривала близько чотирьох років. Всі ніби змирилися з цим, але потім він раптом усе кинув і близько року не повертався до цього хобі.

Таю виховували досить суворо, завжди були якісь обмеження, але вона росла в любові та турботі. Вечірки та алкоголь для дівчини до вісімнадцяти років були суворо заборонені. І подібні місця – це табу навіть зараз, адже там, як кажуть її батьки, повно спокус і неадекватних осіб. Щодо останнього я переконалася особисто.

У Руслана з Таєю довірливі стосунки: вони дружні, поважають один одного як брат і сестра, але такого, як сьогодні, Тая ще ніколи не бачила Руслана. Вона точно злякалася.

Ще я дізналася, що Тім та Рус знайомі майже з пелюшок, вони друзі не розлий вода. Тая в їхній компанії була, як п’явка, різниця у сім років давалася взнаки, але хлопці ніколи її не відштовхували, завжди проявляли турботу та підтримку. Навіть зараз подруга інколи називає Тимофія братом.

Куди ми їдемо, ніхто з нас навіть не наважується запитати, бо я й зараз у гнітючій тиші чую важкі зітхання хлопця. Але коли автомобіль Руслана припарковується біля будинку подруги, Тая ніби полегшено видихає.

— На сьогодні вільна, поговоримо завтра, — наказує Руслан.

Я б не терпіла такого тону, але дівчина тихо відповідає: «Добре». Вона засмучена, це видно неозброєним оком. Злегка обіймає мене та тікає до воріт свого будинку з опущеною головою, ніби щойно вбила людину, хоча я не бачу в її діях нічого поганого. Не розумію, що зробила подруга, що треба було так розлютитися. Я бачу, як боляче їй від поведінки брата, але з порадами не лізу, намагаюся підтримати, як вважаю за потрібне.

— А тепер ти, — переводить Руслан на мене свій погляд, а потім тихо рушає з місця.

— Що я? — дивлюся проникливим поглядом, а ще встигаю розгледіти Руслана. У глибині його очей грають чортики, там стільки емоцій. Навіть колір змінився. А ще він то стискає, то розтискає щелепу, ніби стримує себе.

— Не хочеш нічого пояснити?

— А маю?

— Ти свій вигляд бачила? Вирядилася ніби… — не даю договорити, напевно, мені варто промовчати: все-таки Руслан за кермом, і злити його — не найкраща ідея.

— І що з ним не так? Я сама знаю, куди вирядилась, порад не прошу.

— Все з ним так, — ковзає по мені поглядом, — але ти таким виглядом притягуєш до себе різних покидьків.

— Добре, що сказав, тепер паранджу за твоїм проханням носитиму! Все?! — його владний тон, постійні накази вже перейшли межу.

— І будь обережніша, не хочу, щоб біля тебе крутилися всякі.

— А що ще ти хочеш?

— На побачення з тобою хочу!

Ось відредагований текст:

— Хотіти не шкідливо! Он, у тебе є кого запросити, скільки їх? Подивися навколо. Я знаю тебе не так довго, а вже збилася з рахунку. У магазині одна, у клубі інша. Сьогодні он здобич сама клюнула, а ти замість гарячої нічки з рудою обрав вести сестру та її подругу по домівках. А як же чоловічий тестостерон, бажання, а?

— А може, я одну бажаю. Ось цю, що сидить колючим їжаком, піджимає губи, злиться та метає блискавки в різні боки.

— Руслане, якщо ти і справді щирий у своїх словах, то на ділі щось не виходить. Розберися зі своїми дівчатами, тоді поговоримо. А третьою чи черговою я не хочу бути. У такому випадку ти звернувся не за адресою.

— Я тобі і не пропонував бути третьою чи черговою. Хочу, щоб ти була єдиною! — впевнено говорить.

— Ей, куди ми їдемо? — зиркаю у вікно і розумію, що мій гуртожиток зовсім в іншому місці. — Щось ти дорогу сплутав, то нагадаю: мій гуртожиток у протилежному боці.

— Сама ж сказала, що я лишився без здобичі, буду отримувати своє, — підморгує мені у дзеркало заднього виду.

— Живцем не дамся, знай, очі видряпаю.

— Олю, за кого ти мене маєш?

— За того, хто розбиває жіночі серця, а я, вибач, не готова до таких жертв.

— Хмм, цікаво.

— І що цікавого я сказала?

— Ти вважаєш, що я розбиваю серця? Так, — сам запитав, сам і відповів. — Але я не приховую того, що мав багато дівчат, і з кожною я був чесний ще до початку, говорив, що продовження не буде. І вони самі робили свій вибір, я ні до чого не примушував. І жодна з них не відмовлялася, всі бажали опинитися у моєму ліжку.

— Оу, то ти справжній містер галантність. Тримай цукерку, — навіть у себе в сумці знаходжу льодяник та простягаю Русу, а той забирає його з моїх рук, і його дотик обпікає мою шкіру. — Для чого ти все це взагалі говориш? Думаєш, мені цікаво говорити про твій квітник?

— Ну, не знаю, ти ж сама заговорила першою.

— Хто? Я? Тобі явно здалося, не перебільшуй.

— Можна одне питання? — здіймає на мене свій погляд, при цьому вміло кермує автомобілем.

— Яке ще питання?

— Тільки чесна відповідь, домовилися?

— Ок, — заінтригував.

— Ти взагалі нічого не відчуваєш до мене? Хоч якісь емоції?

— Оу, емоцій у мене багато, всі вони змішалися і утворили вибуховий коктейль. Твоя сестра, до речі, з якою ти повівся сьогодні дуже грубо, каже, що між нами щось невидиме є.

— А ти що думаєш?

— Щось і справді є, можливо, порив, бажання, пристрасть, але цього замало. Мені не потрібні декілька гарячих ночей у твоїх обіймах. Тому у нас трохи різні шляхи. Впевнена, мені б усе це сподобалося, але ні.

— Виходь, приїхали, — ми мовчимо кілька хвилин, Рус ніяк не коментує мої слова. А я щойно зізналася не лише собі, але й йому, що щось таки є.

— Де ми? Все-таки вирішив втопити мене?