Розділ 8

Оля

Зранку прокидаюся з важкою головою. Пульсуючий головний біль нестерпний, ніби я вчора весь вечір сиділа та билася головою об стінку. Свідомість малює кадри вчорашньої ночі.

— Що?! —  скрикую та різко підіймаюся з ліжка, хапаюсь за голову. Біль пульсує, але навіть він відходить на другий план, коли згадую події вечора. —  Ні, ні, ні! — мотаю головою в різні боки. —  Не може цього бути!

Але чому ж картинки настільки яскраві? І ще мені здається, що я відчуваю аромат чоловічого тіла на собі. Ну, це тільки зі мною може таке трапитися. Я сама прийшла, пропустимо той факт, що ненавмисно. Наголошую: переплутала двері кімнат і потрапила до Руслана, а він скористався моментом.

Хоча, якщо моя пам’ять не зраджує, то ще треба глянути, хто ким скористався. Я відповідала на поцілунки і дотики жадібно, пристрасно. Ну, це точно не я була. Що за чортівня? Я мала одразу піти, але ніби ноги вросли в підлогу.

— Так, зберися, Ольго, —  промовляю до себе, встаю та дивлюся у дзеркало, в якому бачу свій «пом’ятий» вигляд. —  Ну, не переспала ж ти з ним? —  сама запитала, сама і відповіла. — Ні! Отже, нічого не рахується.

То просто на тебе вплинув алкоголь. Сьогодні нічого не п’ю! Лише соки та чаї, навіть квас —  ні. Бо то з одним цілуюся, то з іншим. Не лише цілуюся. І чомусь я впевнена, що якби Руслан промовчав, я б розтанула до кінця в його обіймах.

Не знаю чому, але згадується поцілунок з Михайлом, і я починаю порівнювати. Коли мене цілував Михайло, я швидко знайшла сили все зупинити, нічого не відчула. А з Русланом я ніби спалахнула, як сірник, хотілося ще, більше. Тільки є одне але: Руслан бабій і він вважає, що кожна лише за помахом його пальця опиниться у його ліжку, а це не про мене. Вчорашній вечір не рахуємо.

Стою довго перед дзеркалом, яке вмонтоване у шафу. Губи припухлі, надіюся, що це скоро пройде і ніхто цього не помітить. Беру речі та прямую до ванної кімнати.

Зараз рання година, лише сьома, тож всі в домі сплять. Тому без проблем у ванній кімнаті провожу стільки часу, скільки мені потрібно. Коли виходжу з приміщення, зустрічаю Таю, яка виглядає так, як я сорок хвилин тому.

— Я більше не п’ю, —  перше, що вона говорить, коли бачить мене та тримається за скроню.

— Підтримую!

— А я бачу, ти вже зібрана. Швидко ти. А мене ніби хтось переїхав.

— Оу, не думаю, що мій зовнішній вигляд відповідає внутрішньому. Бо всередині я така, як ти зовні.

— Все, іди снідай, я швиденько в душ, а потім на нас чекає день біля басейну. Бачила, яка погода? З коктейлями. Безалкогольними! —  наголошує.

— Я то не проти, по засмагаю, але плавати не буду.

— А це ще чому?

— Я купальник не брала.

— Ось, проблему знайшла. У мене два нових є та ще близько десяти, яких жодного разу не вдягала, так що не хвилюйся, щось знайдемо, —  тільки відкриваю рот, щоб щось сказати, але подруга не дає —  Відмови не приймаю! Я в душ, —  зникає за дверима. —  Твою ж матінко! — чую, як гарчить дівчина. Напевно, в дзеркало глянула, бо в мене подібна реакція була.

Чекати подругу у кімнаті не хочу, снідати також, а от кави я б задоволенням випила. Я у цьому домі лише два дні, а таке відчуття, ніби вже в десятий раз, бо знаю, де що знаходиться. І чомусь це не викликає у мене ніякого дискомфорту та збентеження.

Ну і звичайно, як ви думаєте, хто сидить на кухні, снідає та п’є каву? Що це кава, відчуваю за ароматом, який вловлює мій ніс, як тільки переступаю поріг кухні. Інтриги не буде. Звичайно, це Руслан!

— Доброго ранку, лисичко! —  він, як завжди, впевнений, я б сказала, в міру наглий та рішучий.

— Доброго, м говорю, не приховуючи погляду. Ну, а що? Ми дорослі люди. Навіщо це все? Та й я не з сором’язливих.

— А я через тебе майже всю ніч не спав. Твій аромат здурманив розум.

— Оу, можу позичити свої парфуми, —  посміхаюся та прямую до кавомашинки. Натискаю кнопку, відчуваю погляд Руслана на своїй спині, який пропалює наскрізь. Обертаюся та посміхаюся. – А я спала, як немовля! Такий сон хороший. — Коли чую сигнал, що кава готова, швидко обертаюся, беру чашку, обертаюся знову до хлопця. Сідницями обпираюся об стільницю та не поспішаю сідати за стіл. Руслан сидить навпроти мене за столом. Роблю декілька ковтків кріпкого еліксиру та відчуваю приплив бадьорості та енергії.

— Ммм, —  говорю, а тоді згадую, що не одна. —  Можна не дивитися на мене? —  кажу до Руслана.

— Як? —  його брови піднімаються вгору, він робить здивований вигляд.

— Так, ніби я гола.

— Ну, навіщо ти це сказала? Тепер моя фантазія малює твоє оголене, струнке, підтягнуте тіло. На яке б я задоволенням подивився.

— Ок, я тобі фото колись обов’язково надішлю, —  я фліртую, граю очима, підігрую Руслану, а мені все це подобається. Є межа, і ми ніби ступаємо на неї, але не переходимо. Обоє.

— Чекатиму! —  посміхається.

— Довго чекати прийдеться, але чекай! —  посміхаюсь.

— О, ось ви де, а я вас шукаю всюди, —  до нас приєднується Тая.

— І навіщо? Сама ж відправила мене на кухню снідати. Каву будеш? — запитую так, ніби це вона в мене в гостях, а не я в неї.

— Я вже й забула. Ні, каву не буду. На нас чекає відпочинок біля басейну та коктейлі. Рус, ти з нами? —  дівчина запитує в брата, а той дивиться на мене та чекає мою реакцію.

Її не буде, я вже бачила оголене тіло хлопця і навіть за такий короткий час запам’ятала кожен його кубик пресу. Чи готова я побачити це вдруге? Так! Ну а що? Я дівчина-естет, люблю все гарне, а Руслан саме і є таким. Я не збираюся бити себе в груди і кричати те, чого немає. Якщо хлопець привабливий, я так і скажу.

— Я пас.

— Ок, Олю, що стоїш? Пішли, нам ще треба купальник тобі обрати, —  говорить Тая, а я чую, як голосно сковтує Руслан. І мені не здалося, я точно чула.

У кімнаті подруги проводимо довго часу, бо вона заставила мене переміряти все, що в неї було. Зупинилися на чорному цільному купальнику на тонких бретельках та з відкритою спиною. Виглядає ефектно. Тая обирає білий роздільний купальник, який їй дуже пасує. А ще ми, як Інь та Янь. Вона світла, я темна.