Розділ 7. Ти, мене бісиш!

Оля

Все ніби чудово, подруга не задає питань, хоч скоса дивиться на мене. Тарас та Руслан займаються м’ясом, а мені хочеться просто зникнути. Ми з подругою накриваємо на стіл: розкладаємо їжу , яку приготувала раніше та робимо ще бутерброди та деякі нові закуски, оскільки наша компанія збільшилась, додаємо трохи свіжих овочів та фруктів. Подруга приносить вино до м’яса з сімейного бару. Розтавляємо посуд та прибори.

- Оль, звідки ти знаєш мого брата? Ти з ним спиш? – Тая на пряму запитує, а я витягую обличчя та кліпаю, хапаю ротом повітря, як рибка «Немо».

- Що? Ні, звичайно! Я б могла подумати, що ти жартуєш, але від серйозності твого виразу обличчя, так не скажеш.

- Я ж бачу, які між вами бісики бгають.

- І? Висновок один я з ним сплю?! – дратуюся.

- Я тебе знаю, а ще знаю свого брата. Він хороший, класний, люблячий, але дівчата у його ліжку не затримуються. Хоча на тебе він дивиться по іншому, я б сказала по – особливому – подруга посміхається.

- Тая, я не сплю і не збиралася спати з твоїм братом! А все, що ти бачиш – це прояв твоєї фантазії – категоричність у моєму голосі так і кричить.

- Не репетуй, чого так одразу завелася. Я взагалі хотіла сказати, ви б вийшли гарною парою.

- Тьху тобі на язик. Яка ще пара? Мені здається - це страшний сон, бо ми швидще повбиваємо один одного.  Тай, вибач, але я ж не дурочка і розумію, де я, а де твій брат.

- І що за категоричність та розподіл такий?

- Це не категоричність, а реальність!

- Робіть, що хочете, а взагалі ти придивися до Руслана.

- Тай, ти себе чуєш ще хвилину тому, ти говориш, що дівчата у його ліжку не затримуються, а тут сватаєш його. Все добре?

- А чому б і ні, можливо ти і є та єдина, яка западеш йому в душу, а я б була не проти, а тільки рада, якби у мого брата була така дівчина. Як на мене ви дуже імпонуєте один одному, ну є щось таке не видиме між вами. І якби ти зараз не кричала, я впевнена, що ти це також помітила. Я бачу цей погляд між вами.

- Тая, твій брат, гарний, харизматичний, впевнений, рішучий…

- Ого, ось бачиш, ти сама скільки назвала про нього.

- Так, я не договорила, я чудово розумію, який він, але ну…так вийшло ми з різних світів, де зазвичай такі як я та він не перетинаються.

- Подруго, яких світів? Тобто, ти хочеш сказати, що через нашу фінансову не рівність, мені з тобою не спілкуватися ? Що за дивина – дівчина важко видихає, а я розумію, що мене понесло трохи не туди.

- Тай, вибач, ти це інше, ми подруги! – обіймаю дівчину.

- Олю, мені здається, ти дуже категорична до себе та інших, вигадала того чого немає – можливо Тая і права, мені ніхто не разу не натякнув про так звану не рівність між нами. Навіть Руслан за весь час намагався підколоти, пожартувати, але ніяк не сказати, що я якась не така.

- Можливо, так і є – знизую плечима.

Далі наша розмова з Таєю плавно перепливає у навчання про яке я можу говорити безкінечно. А ще я вдало зміню тему так, що цього навіть не помічає подруга.

- Дівчата, давайте швидше! – до нас приходить Тарас та говорить командним тоном – М’ясо майже готове, а ви як сонні мухи на стіл накрити не можете. У вас п’ять хвилин і ми як справжні чоловіки несемо свою здобич.

- Оу, справжній чоловік, ми тебе почули, ви головне здобич свою дорогою не розгубіть – вимовляю, потім ми з Таєю одночасно оглядаємо її брата та починаємо сміятися. Тарас крутить пальцем у виска, говорить, що ми дивні та зникає.

- Ти бачила цього малого чоловіка? – запитує подруга, коли я розкладаю гуакамоле на під сушений хліб та прикрашаю зверху лососем.

- Ага, класний в тебе брат.

- Брати! – дівчина загадково посміхається.

- Ок, брати! Але з тебе сваха така собі!

- А, ти придивись я тобі говорю.

- Добре придивлюся – вирішую погодитись з подругою, щоб не заводити подальшу розмову у глухий кут.

- А ось і м’ясо – говорить Руслан при цьому дивиться лише на мене – гарний гад, а ще страшено мене бісить, але цього не говорю нікому, все таки я на його території. І його сестра моя подруга, не хочу наговорювати на Руслана. Яким би він чоловіком не був в першу чергу він брат моєї подруги.

- Ми вже зачекалися.

- Аромат божественний – вимовляю  при цьому ковтаю слиню.

- Хто ж маринував – вимовляє Тарас.

- А хто ж смажив  – говорить Руслан.

- А давайте не забувати, якби не  я – говорить Таїсія - то сидів би ти у свої кімнаті всі вихідні – говорить до Тараса, а ти у квартирі – це вже до Руслана, а ти , що посміхаєшся, про тебе взагалі мовчу, бо ти так би і тухла у гуртожитку – останні слова були адресовані мені. А так он який вечір веселий.

-  Готова поспорити. У гуртожитку, до речі дуже весело буває – оправдовуюсь.

- Ага, все я думаю ви зрозуміли кого треба нахвалювати, а тепер давайте їсти, бо я голодна – подруга не затихає.

- О, свята Таїсія, дякую, що зібрала всіх нас – хвалю подругу, а та починає чи то сміятися, чи плакати.

-  А мене ви взагалі не запрошували, якби не заїхав до вас, то… -  говорить Руслан.

А скільки в ньому харизми це не передати словами, уловлю кожен його жест, міміку і хочеться голосно «ахнути», стримуюся. Можливо Тая і права, щось таке і є між нами не видиме, але шукати його не буду. Боюся бути використаною, бо не раз чула від подруги, що батьки сварять її старшого брата за такий спосіб життя. Досить легковажний я б сказала, а ще я знаю, що він добре навчався і не дивлячись на наявність перспективного сімейного бізнесу вже у вісімнадцять почав заробляти самостійно. За це від мене плюсик у карму чоловіка.

- Я збиралась, а якби знала, що ти ще й Ольку знаєш, раніше зателефонувала.

- Нікого він не знає! – обурююся.

- То, ще  познайомимося, ближче. Ще не пізно – під блимує мені не соромлячись ні брата, ні сестри Руслан.

- Спробуй – гаркаю.

- І спробую, не сумнівайся!