Розділ 6

Оля

Прокидаюся різко від гучного шуму. Що це? Мозок вмикається, і я починаю розбирати, що це слова з пісні, щось на кшталт року або репу. Я чесно не розбираюся.

— Ей, красуні, пора вставати, — чую веселий дитячий голос.

Розплющую очі та оглядаю кімнату. Я вчора заснула в одязі біля Таї, лише можу уявляти свій вигляд. Дивлюсь у бік подруги, яка щось сонно бурчить.

— Тарас, закрий двері з іншого боку! — говорить вона голосно, але голос хрипить від сну.

Тая, як і я, заснула не перевдягаючись. Телевізор вимкнений. Ми навіть ліжко не розтерли, але обидві вкриті ковдрами. Цікаво, хто про нас потурбувався?

— А значить так: як телевізор вимкнути вам уночі, то Тарас, а як вкрити вас ковдрами, то теж Тарас. Як прибрати після вас — теж Тарас, а як вставати, то закрий двері. Я взагалі-то до вас з добрими намірами, але якщо так… — говорить голосно та інтоновано, жестикулюючи руками для впевненості.

— Все, все, не ори тільки і вимкни музику, будь ласка, я ще сплю, — понижує обороти сонна подруга.

Не знаю, я відчуваю себе бадьорою, і музика пробуджує в мені якусь енергію. Коли брат подруги збирається розчаровано покинути кімнату, я підриваюсь з місця, ніби ошпарена. Сон як рукою знято. Не знаю, чому подруга не рада. Якщо б я була на її місці, таке пробудження мені б сподобалося — не щодня ж таке.

— А ну стій, малий, — хлопець повертається до мене та роздивляється, а я у відповідь сканую. Хлопцю, хоч і тринадцять, але погляд у нього такий же, як у батька. Скан ще той, але Тарасу я не програю. Маленька копія свого батька.

— Що, тобі? І взагалі-то мене Тарас звати, — вимовляє ображено.

— А, ну дай мені свою колонку, — забираю сама у хлопця гаджет, яким він керує, та колонку. — Я Оля.

— Дивна ти, Оля, — говорить хлопець, але свої речі не забирає. Йому цікаво, що буде далі.

— Є таке! — знизую плечима, констатуючи факт.

У телефоні хлопця шукаю щось нормальне. Якась фігня, нічого нормального. Відкриваю YouTube та вводжу у пошуковій стрічці пісню «Вихідний» Дідзьо. Вмикаю колонку на повну — вона волає на всю кімнату. Надіюся, батьки подруги вже поїхали. Застрибаю на ліжко та починаю танцювати під такт пісні. Настрій просто супер, можна сказати, що день заряджений на позитив.

— Тарас, я ж просила! — горлопанить Тая, коли розуміє, що брат стоїть осторонь і дивиться на мої танці на ліжку. Вона замовкає.

— Малий, чого стоїш? Застрибай! — кидаю у бік хлопця подушку, яку той ловить з легкістю.

Хлопця не потрібно двічі просити. Вмикаю наступну пісню цього ж виконавця «Банда-банда».

— Ти справді ненормальна, але мені подобаєшся, — хлопець посміхається.

— Отже, подружимось.

Я падаю на ліжко без сил від танців. Хлопець падає на мене, а Тая оглядає нас, ніби ми побачили щось незаконне. Ми сміємося, лише подруга серйозна. Потрібно її розвеселити. Показую очима хлопцю, щоб повторював за мною, коли я починаю лоскотати подругу.

— Вас що, щось вкусило? — верещить подруга, коли ми з Тарасом її оточили.

— Ні, ми такі завжди. Правда, малий?

— Ага.

— Подружилися вже? Ну, тримайтеся, — дівчина виривається, хапає подушку та починає нас по черзі лупцювати. Хапаю подушку та б’ю у відповідь.

— Малий, ставай позаду, я прикрию, — говорю Тарасу, коли Тая почала повністю нападати на нього.

Наші бої тривають довго. Постраждалих немає. Ми з Тарасом вважаємо себе переможцями, але подруга протестує. Музика ще досі волає, змінюючи пісню за піснею автоматично. Сміх, музика, важке дихання, гупання сердець — ніби ми втрьох бігали на кросі. Було весело. Хвилин двадцять ми ще лежимо без сил.

— Все, я вже втомилася лежати, я в душ, — підриваюся першою з ліжка.

— Я ще полежу, — втомлено говорить Тая.

— Тоді я вам піду підігрію сніданок. Оце джентльмен. До речі, я чого заходив: хотів сказати, що батьки вже поїхали. Я — за старшого, так що слухайтеся мене.

— Ага, губу закатай, — говорить Таїсія втомленим голосом.

— Жива? — запитую у подруги, коли хлопець зникає за дверима.

— Угу. І де ви стільки енергії берете?

— Сама не знаю. Але не говори мені, що тобі було не весело.

— Навіть не збиралася!

— Тоді, поки я в ванній, думаю, тобі буде краще. Вище ніс. Мені хтось веселі вихідні обіцяв.

— Іди вже.

Заходжу до кімнати, у якій залишала вчора речі, беру все необхідне та прямую до розкішної ванної кімнати. У цій ванній кімнаті кожна деталь продумана до дрібниць: білі плитки на підлозі та стінах надають кімнаті вишуканий вигляд, в той час як акцентні кольори в декораціях та рушниках додають тепла та затишку. На стінах висять карти з морськими пейзажами, що створюють атмосферу спокою та гармонії.

Крім того, ванна кімната обладнана сучасними технологіями: швидкозчіпні водонагрівачі, душові кабіни з гідромасажем і підсвічуванням, а також системи управління освітленням і вентиляцією, що дозволяють налаштовувати атмосферу за вашими перевагами та потребами.

Роздягаюся та стаю під теплі струмені води, яка додає сили і дає ще більше енергії. Чищу зуби, вмиваюся, висушую волосся, одягаю шорти та футболку. Волосся збираю у тугий, високий хвіст. Роблю легкий, ледь помітний макіяж.

Виходжу з ванної кімнати свіжа, енергійна та готова до продуктивного дня. Залишаю речі у кімнаті та ставлю телефон на зарядку. Іду до подруги, яка сушить волосся.

— Якби я знала, що ти так довго приймаєш душ, пішла б перша. Оце стільки на тебе води перевела! – сміється подруга.

— Оу, вибач, що не попередила.

— Так, мені то таке. Просто твій компаньйон вже тричі заходив. Я встигла помитися, навіть волосся висушити. Прийшлось скористатися ванною кімнатою брата — а це круто, коли у будинку декілька ванних кімнат, немає черги, як у гуртожитку.

Чекаю, поки подруга вдягає легкий сарафан, та спускаємось на перший поверх.

— Ну нарешті, я вже зачекався! —  Тарас накрив для нас стіл у вітальні. На столі стоять сирники, варення декількох видів та сметана. —  Чай, кава? —  запитує спочатку в мене, а потім у сестри.