Глава 13. Сподіваюсь, він не обіцяв тобі безмежного вічного кохання....

КСЮ

— Може, це вже було занадто?  — спитала я, коли Даня відправив нашу фотку в ліжку. 

— Думаєш, що занадто? — він зазирнув мені в очі, і провів долонею по щоці, він все ще обіймав моє розслаблене тіло, і мені було дуже приємно в його обіймах. 

— Не знаю, те, що він нічого не відповів, якось трохи напружує…

— Відповість ще, — сказав Даня і саме в цю мить мені дійсно прийшло нове повідомлення від Саші. 

"Ви божевільні…" — написав він.

Я очікувала чого завгодно, або якихось його власних селфі, або того, що він розгнівається, але ця відповідь викликала подив. 

— Що там? — Даня зазирнув до екрану мого телефону. — О, цікаво. 

Саме в цю мить в переписці зʼявилось селфі Саші.

Він сфоткав себе і плече своєї коханки, якого він легенько торкався долонею. Вигляд мав дуже задоволений. 

 — Ну, таке… — сказала я, вдаючи перед Данею, що мені байдуже, хоча насправді, звісно, мені було неприємно дивитися на ці фото. 

— Ага, — погодився Даня, ще раз поглянувши в екран, а потім врешті-решт заблокувавши мобільний в моїй руці. — Принести тобі щось? — він легенько поцілував мене в плече.

— Так, я випила б чогось, — сказала я. — У мене таке враження, що все це ніби не зі мною відбувається. Якось дуже дивно…

— Але тобі було добре? — Даня торкнувся губами мочки мого вуха. 

— Так, — прошепотіла я. — Дуже добре…

— Я радий це чути, — прошепотів він і, чмокнувши мене в шию, встав з ліжка. — піду за вином…

***

Коли ми вранці під'їхали до нашого з Сашею будинку, я вже збиралася вийти з машини, як побачила, що саме цієї миті до під’їзду під’їжджає й машина Саші. 

— Це Саша, — сказала я,  тут же зачиняючи дверцята.  — Здається, він побачив мене…

— І що тут такого? — Даня знизав плечима. — Ну, побачив і побачив. Давай вийду з тобою, якщо ти нервуєш?

— Раптом зараз почне скандалити? Може нам поки від’їхати і дочекатися, щоб він вирушив на роботу? 

— Якщо ти хочеш так, можемо зробити так, — сказав він. — Вирішуй, Ксю, я зроблю так, як комфортно тобі. 

— А хоча, чому я маю втікати від нього, він сам не ночував удома, — сказала я. — Не буду ховатися, хай змириться з тим, що я роблю те, що хочу…

— Правильний настрій, — підморгнув мені Даня. — Тоді ходімо, — він вийшов з машини, обійшов її і відчинив мені дверцята.

Я також вийшла і взяла його за руку. Хотілося якось зачепити Сашу, за те, що він слав мені фото з коханкою. 

Саша саме вийшов з машини і вирячився на нас із Данею. За його виразом обличчя я не могла зрозуміти, що саме він відчував, однак в будь-якому випадку він точно виглядав здивованим.

— Ми гарно провели час, — Даня мʼяко усміхнувся і подався до мого вуха. — Як ти, Ксю?

— Добре, — я усміхнулась йому. 

— Впораєшся далі? — запитав він. — Можна поцілувати тебе на прощання?

 — Так, — сказала я.   — Давай. 

Даня усміхнувся і торкнувся губами моїх губ, приобіймаючи мене за талію. Я обняла його за шию і відповіла на поцілунок, а потім пройшла повз Сашу, ніби не помічаючи його, і пішла до під’їзду. 

Якщо чесно, я дуже хвилювалася, тому, коли дійшла до дверей, то все ж озирнулася й поглянула на них. 

Вони якусь мить спопеляли одне одного поглядами, але коли Даня побачив, що я дивлюсь на них, то теж подивився на мене. Те ж саме зробив і Саша, а вже за мить Даня усміхнувся і сів назад до машини, але не їхав, дивився на мене. 

Саша розвернувся і врешті-решт пішов до підʼїзду.

Коли він підійшов до мене, то сказав дещо роздратовано:

— Ну що ти стоїш в дверях, ходімо…

Я подумала, що краще все ж швидше зайти до квартири, щоб нашу розмову не чули сусіди. Тому увійшла в під’їзд, а він слідом за мною…

САША

Коли ми зайшли до квартири і зняли верхній одяг, я звернувся до Ксю:

— Сподіваюсь, він тобі не обіцяв безмежного вічного кохання, чи чогось подібного?

— А ти обіцяєш це своїй коханці? — відповіла вона запитанням.

— Та до чого тут Міла? — сказав я дещо роздратовано, проходячи до вітальні, Ксю пішла за мною.

— Бо ти завжди схильний усіх міряти своєю міркою… Якщо когось у чомусь підозрюєш, то скоріше за все сам це робив або принаймні уявляв, що робиш…

— Я просто не хочу, щоб ти страждала, повір, — я зітхнув. — Знаючи тебе, я розумію, що ти можеш закохатись в Даню.

— А якщо й закохаюсь, то що в цьому страшного? — вона поглянула на мене з викликом. — Хіба ти сам не підштовхуєш мене до цього?

— Моя справа попередити, — я зітхнув. — Я тебе попередив.

— Дякую, — сказала вона. — Це так мило, що ти хвилюєшся, щоб я не страждала через нього. Я маю страждати лише через тебе…

— Ксю… — я підійшов ближче до неї, вона інстинктивно зробила крок назад, і майже одразу наткнулась на стінку. — Навіщо ти це кажеш? — я поставив руки на стіну по обох боках від її голови і зазирнув їй в очі.