Глава 8. Чимось схожий на тебе, але кращий...

КСЮ

— Ти приревнував мене?  — запитала я, відчуваючи задоволення від того сумного тону, яким він сказав ці слова. 

— Не змушуй мене повторювати це двічі, — Саша насупився. 

— Добре, — погодилась я. — Тоді не треба вдавати, що ти дійсно щось відчуваєш до мене. Оці всі обнімашки… Залиш їх для своєї коханки, до речі, як її хоч звуть? 

— Мені тепер що і торкнутись до тебе не можна? — він зазирнув мені в очі.

— Тобі не здається, що це якось ненормально? — запитала я. — Спати з однією жінкою, а потім лізти з ніжностями до іншої… Це прямо як збочення якесь…

— В якому місці це збочення — лізти з ніжностями до дружини? — Саша продовжував свердлити мене поглядом. 

— Бо я бачу, що ти поводишся нещиро, — відрізала я. 

— Я щойно зізнався, що ревную тебе, — додав він роздратовано. — Де нещирість? Я хочу торкатись тебе.

— Ти робиш це не тому, що так уже кохаєш мене, а просто щоб пересвідчитись, що я досі ніби твоя власність, — сказала я. — Щоб тобі було комфортно. Але цього не буде,  я не скажу тобі, що кохаю тебе і ніколи не покину, бо я сама ще не знаю… Далі буде видно…

— Я ревную тебе, — повторив Саша, взявши мене за руку. 

— І що мені тепер з цим накажеш робити? Пообіцяти тобі, що віднині вільним шлюб буде лише для тебе? 

— Хочу поцілувати тебе зараз, — він приклав мою долоню до своїх губ, продовжуючи гіпнотизувати мене поглядом.

Я відчула, як по моїй шкірі побігли мурашки. Насправді я дуже кохала його і хотіла бути з ним, але я була змушена прикидатися, що це не так. Адже було неправильно руйнувати увесь той план, який розробили ми з Данею. 

— То поцілуй, — сказала я, вдаючи байдужість. — Якщо тобі від того полегшає…

— Ксю… — Він подався вперед і впився губами в мої губи.

Сильно і пристрасно, я навіть не памʼятаю, щоб він колись так цілував мене. Я аж задихнулася, відчуваючи, як усім тілом розливаються хвилі тепла.

Незчулася як сама почала відповідати на його поцілунок. 

— Хочу тебе, — прошепотів він мені на вухо, щойно відірвався від моїх губ, і одразу ж поцілував в шию.

Я притягнула його до себе, вже не думаючи над тим, що маю прикидатися.

— Ти запізнишся на роботу, — прошепотіла йому на вухо. 

— Плювати я хотів на роботу, — відповів Саша, захоплюючи мочку мого вуха в свої губи і починаючи посмоктувати її.

Я зітхнула, в голові промайнула думка, що Дані, мабуть, би це все не сподобалося, але вже за мить вона зникла, і я перестала думати взагалі… Віддалася пориву своїх емоцій, забувши про нашу сварку з Сашею і про те, що він провів цю ніч у обіймах іншої жінки… Хоча, може, саме через це я так хотіла, щоб він був зараз зі мною, наче він міг цим підтвердити, що ті стосунки — не справжні, лише гра, а насправді він кохає тільки мене…

Несподівано він підхопив мене на руки і поніс з кухні, так і не розриваючи наш поцілунок:

— Як же я хочу тебе… — знов повторив він, заносячи мене в спальню і вкладаючи на ліжко. 

Дивився прямо в очі, я бачила, що він говорив щиро.

 — Я теж… — прошепотіла я. 

Він облизнув губи і знов поцілував мене. Дуже гаряче і пристрасно… Його руки почали гладити мене всюди, куди дотягувались, він сам притискався до мене ніби підліток, який зараз отримає перший секс, це було дуже незвично, але хвилююче.

Я почала гарячково розстібати на ньому сорочку, вже майже не могла контролювати себе. Не відчувала такого дуже давно, ще з тих часів, коли ми тільки познайомилися і лише почали зустрічатись. Подумала, що може, Саша мав рацію, і дійсно те, що він запропонував, зможе врятувати наш шлюб…

Він теж почав роздягати мене, його дотики обпалювали шкіру так само, як і поцілунки, які він залишав на шиї та моїх губах. 

Я відчувала, як сильно він хотів мене, і це заводило ще більше… Коли його долоні торкались вже оголеної шкіри, я не могла стримати тихий стогін. А ще за мить цей тихий стогін змінився на більш чуттєвий… Я навіть не знала, що можу видавати подібні звуки, але з кожним дотиком все більше розпалювалась…

— Люблю тебе, — прошепотів він…

***

Ми лежали, притулившись одне до одного, обличчям до обличчя, дуже розслаблені і щасливі, здавалося, час зупинився, і так добре нам буде завжди. 

— Ти справді любиш мене? — запитала я, коли дихання вже трохи відновилося і я могла зв’язно висловлювати свої думки. 

— Люблю, — відповів Саша, подивившись на мене. 

— І більше не будеш ходити до тієї дівчини? 

— Хочеш, щоб не ходив? — його погляд, здається, одразу посумнішав.

— Та мені все одно, — я нарешті знову змогла повернутися в ту роль, яку обрала для себе.  — Якщо це так важливо для тебе…

— Подивись, як сьогодні було класно, якби її не було, так би не стало, — відповів Саша.

Я хоч убий не розуміла його логіки. Але вирішила, що хай йому буде так само боляче, як мені.