Глава 7. (Не)Обман сподівань та цікавість

КСЮ

Ще навіть кілька днів тому якби хтось мені сказав, що я буду серед ночі в квартирі малознайомого чоловіка цілуватися з ним, я б нізащо не повірила. Однак сталося саме це, і більше того — мені подобався цей поцілунок. Виникло давно забуте відчуття хвилювання, навіть було легке поколювання в кінчиках пальців.

Але все ж після поцілунку я трохи відсторонилася від Дані. До чогось більшого я була не готова. 

— Ти не ображаєшся? — запитала я. — Можливо, ти хотів іншого? 

— На що мені ображатись? — Даня усміхнувся, зазираючи мені в очі. — Мені сподобався поцілунок. 

— Мабуть, ти говориш це просто, щоб підняти мені самооцінку, — усміхнулась я. 

— Якби це було так, думаєш, я б пропонував його тобі взагалі? — запитав він, все ще дивлячись прямо на мене.

— Не знаю, — я знизала плечима. — Чесно кажучи, я досі не розумію, для чого ти погодився допомагати мені. Ти не схожий на якогось ловеласа, що розраховує на секс з малознайомою жіночкою… Скоріше ти б шукав якусь молоду і неодружену панянку…

— Мене зачепила твоя історія з чоловіком, — відповів він. — Певно, це повʼязано з моїм минулим, ну, я казав тобі, що не люблю несправедливість після певних подій в моєму житті. А твій чоловік поводиться з тобою дуже несправедливо. Певно, це було першою причиною, не буду обманювати. 

— Але цей поцілунок… Він навряд чи зумовлений прагненням навести справедливість…

— Мені захотілось поцілувати тебе, — він продовжував дивитись мені в очі. 

— Отже, я все-таки сподобалась тобі? Чи тобі просто стало мене шкода? 

— Так, сподобалась, — кивнув Даня. — А "шкода" — це точно не те слово, не для цієї ситуації. Це проблема? Що ти сподобалась мені…

— Я не хочу обманювати твої сподівання, — я зазирнула йому в очі. — Не впевнена, що зможу зайнятися сексом з тобою, хоча ти мені подобаєшся… Але я не знаю, чи зможу зрадити чоловіка по-справжньому…

— Ти так кажеш, ніби я прямо зараз завалю тебе на цьому диванчику і почну вимагати сексу, — він усміхнувся. 

— Та ні, але щоб тоді не було образ, — сказала я. — Бо ж певно ти все таки розраховуєш на більше, хай не зараз, а колись потім. А я не знаю, можливо, я якась неправильна, але мені лячно про це думати…

— Це нормально, що ти не знаєш, — він знизав плечима. — Але принаймні ти не відмовишся ще зустрітись зі мною?

— Пограти в приставку? — усміхнулася я. 

— Ну, там вже як піде, — він знов усміхнувся. — Подраконимо твого чоловіка, випʼємо. 

— До речі, вже майже ранок, — я глянула на годинник. — Мабуть, мені треба їхати додому, бо якщо я не підготую йому одяг, він дуже розізлиться…

— Не поспішай, навпаки, приїдь так, щоб ти не встигла йому попрасувати. Хай сам попрасує. Я ж обіцяв тобі, що ти приїдеш, а він буде прасувати, — Даня хитро усміхнувся.

— Ну добре, — сказала я, хоча мені було страшно, що чоловік, як то іноді бувало, коли щось ішло не по його плану, буде сваритись на мене.  — Але якщо він спитає мене, де я була, що краще казати? 

— Скажи правду, — він знизав плечима. — Ну, моє імʼя і адресу краще не говори, — Даня знов засміявся. — Не хочу, щоб він приїхав до мене битись чи щось подібне.

— Але він почне допитуватися, чи в нас із тобою щось було… Що мені говорити? 

— Скажи, що було, але не кажи що, — Даня усміхнувся. — Ну, ми ж поцілувались, тож це не буде обман.

— Справді, — я усміхнулась. — Добре, так і зроблю…

— Давай я продиктую тобі свій номер. Підпиши мене якось цікаво, — він лукаво поглянув на мене. 

— Як? — я знову усміхнулась. 

— Якось так, щоб Саші не сподобалось, — Даня злегка облизнув губу. 

— “Коханий”? 

— Ні, то занадто, — він похитав головою. — Ми ж типу щойно познайомились. Треба, щоб все виглядало реалістично.

— Тоді напишу “Новий знайомий”? 

— Та ну, це занудно, — Даня засміявся. — "Красунчик з бару"? Ну, ми познайомились на дорозі, але думаю так буде більш інтригуюче, — запропонував він. — Ти ж в барі була до цього? Чи де? Їхала пізно.

— Так, у барі, з подружками. Думала з кимось познайомитися назло Саші, але…

— І що, не познайомилась? — зацікавлено запитав він. 

— До мене почав клеїтися якийсь тип, але він мені не сподобався, був схожий на бандита, я злякалася і дременула додому… І ото по дорозі врізалася в тебе, — засміялась я. 

— Пощастило мені, що він тобі не сподобався, — Даня знов усміхнувся. — А то б поїхала до того бандита і не врізалась би в мене. І ми б не познайомились.

— Я схожа на жінку, що знайомиться в барі з бандитом і їде до нього? 

— На жінку, що врізається в машини чоловіків, щоб з ними познайомитись, ти теж не схожа, — він знов засміявся. 

— Але іноді доля підносить нам сюрпризи, — сказала я. — Хоча зараз я рада, що так вийшло, ну, тобто, що ми зустрілися з тобою… Ти дуже підтримав мене, я навіть не думала, що після всієї цієї історії зможу сміятися…