Глава 6. Страхи і схожість

КСЮ

Коли ми увійшли до квартири, то я побачила, що вона оздоблена дуже сучасно і мінімалістично, але в ній було дуже просторо. В передпокої не було нічого незвичайного, але коли ми пройшли до вітальні, де стояв величезний телевізор, диван і декілька крісел, то я помітила також і маленькі анімешні фігурки. Мій Саша теж був фанатом аніме, але приховував це від усіх, окрім мене. Він би точно не наважився поставити такі фігурки на видні місця.

— Ну що, готова до матчу? — запитав Даня, показуючи на невеликий диванчик перед телевізором.

 — Готова, — усміхнулась я. Чомусь мені з ним було просто спілкуватися, як зі старим знайомим. Не відчувала жодної незручності від того, що опинилася вночі вдома у малознайомого чоловіка. 

— Принесу вино і закуски, ти поки що влаштовуйся, — сказав він і вийшов до іншої кімнати, певно, кухні.

Я дістала телефон і ще раз перечитала наше листування з Сашею. У мене була надія, що він ще щось напише, наприклад, що їде додому, або що осмислив усе, що відбувається, і не хоче мене втрачати… Думати так, мабуть, було наївно з мого боку і я це розуміла. Але все одно глибоко в душі сподівалася, що станеться якесь диво. Та відповідей більше не було, Саша не був онлайн. 

Мені чомусь стало дуже сумно, аж сльози навернулися на очі. Я подумала, що навряд чи зможу прикидатися, що маю роман з іншим чоловіком, навіть якщо Даня підіграватиме мені. Бо мені все ще було дуже боляче від тієї думки, що він займається коханням з іншою жінкою. Я не зможу байдуже це сприйняти, це вище моїх можливостей…

Сльози потекли по щоках, я почала шукати в сумці упаковку паперових хустинок, і саме тут увійшов Даня, несучи на підносі пляшку вина, келихи і якусь їжу. 

Він підійшов ближче, поставив все на столик, а потім подивився на мене:

— Чому плачеш?

— Я подумала, що не зможу прикидатися, що мені байдуже, коли він буде розповідати, як йому було добре з тією дівчиною, — призналась я, промокаючи хустинкою очі. 

— Він не буде подібного розповідати, — Даня знизав плечима. — Ніби ж не зовсім ідіот.

— Я впевнена, що буде, — сказала я. — В нього пунктик щодо чесності, він розповідає все, навіть коли знає, що мені щось не сподобається…

— Ну, одна справа розповісти про наявність коханки, це нормально, тобто, не те щоб нормально мати коханку, але я розумію, чому він зізнався тобі, — пояснив Даня, сідаючи поруч зі мною. — Розповідати деталі він не буде, ось побачиш. Хіба що ти сама будеш розпитувати, тоді вже, через його принципову чесність, він не промовчить і скаже все.

 — Ну, він усе одно буде говорити, що їде до неї, — я зітхнула. — Якось це все неправильно. 

— А ти б хотіла, щоб він тебе обманював? Казав про відрядження, чи щось подібне? — Даня зазирнув мені в очі. — Хотіла б нічого не знати? Це вибір слабких людей.

 — Мабуть, я справді слабка…. Але мені було б легше, якби я нічого не знала. А так виходить, що він вирішив зрадити мене, але його мучила совість, тому він поставив мене перед фактом, ніби зняв цей вантаж із себе і поклав його на мої плечі. 

— Зі мною теж колись так вчинили, — він зітхнув, беручи до рук келих і відпиваючи трохи вина.

— Тебе зрадила дружина? Чи дівчина? — запитала я, теж відпиваючи зі свого келиха. 

— Ну, ми не були одружені, певно, мені було не так боляче, як тобі. Ми були молоді, разом вчились в школі, а потім і в універі, спочатку були просто друзями, але в якийсь момент дали собі волю… Може, то була помилка і нам треба було просто дружити, — він знов відпив вина.

— Розумію… — сказала я. — Але в молодості якось легше, бо ти знаєш, що життя ще тільки починається, попереду ще багато всього, і розчарування в людях  легше забути…

— Ти ж приблизно моя однолітка, тобі десь тридцять? — запитав Даня. — Хіба ми вже старі?

— Та не старі, але все одно я прожила в шлюбі десять років, і мені здається, що вже не зможу наважитися на якісь нові стосунки. Мабуть, і вільних чоловіків навколо вже небагато, і я сама не така приваблива, як колись… Тому в мене вибір невеликий: або продовжувати жити з Сашею і закривати очі на зради, або розлучитися і вчитись жити самій…

— Знаєш, я думаю багато чого залежить від впевненості в собі і від бажання щось змінити. Ну от подумай, який розвиток подій для тебе найсприятливіший? — він зазирнув мені в очі.

— Я зрозуміла, що боюся самотності, — зізналась я. — Мені важливо, щоб поруч була близька людина. Я знаю, що є люди, яким цілком комфортно одним, вони не страждають від цього. Але я не з таких…

ДАНЯ

Я дивився на неї і думав, що вона дійсно схожа на мене в той момент, коли зі мною порвали стосунки.

— Я теж боявся цього, — зізнався я. — Уяви, ми були знайомі буквально з пелюшок, та нас навіть мамки разом виводили на дитячий майданчик… Ми вчились в одному класі і потім в одній групі в універі… Думав, я наш розрив не вивезу. 

— Але все ж ти наважився на це, — замислено сказала вона. — Може й мені краще так вчинити? 

— Ні, мене кинули, — я  сумно усміхнувся. — Я ні на що не наважився. Хотів, щоб все було інакше. Щодо тебе, не знаю. Такі рішення ти маєш приймати самостійно. Подумай, як буде краще тобі, а не йому.