Глава 5. Коли з твоїм чоловіком замість тебе переписується незнайомець з передчуттям..

КСЮ

— Якщо він спить з якоюсь жінкою, то чому ти не можеш дати себе підвезти? — він задоволено усміхався, але потім ледь помітно зітхнув. — Цікаве фото… Ви тут з ним разом… Значить, ти все ще віриш, що у вас щось налагодиться.

Я поглянула на фото і зітхнула. Воно було зроблене  під час нашого з Сашею медового місяця. Ми були тоді такі щасливі…

 — Я дуже кохаю його, — сказала я, а потім злякалася. — Ой, він щось пише! Прочитав, я не встигла видалити…

— От і добре! — усміхався мій новий знайомий.

"Використовуй презервативи." — прочитала я і почервоніла. 

 — Йому все одно, — сказала пригнічено, дивлячись на мого співрозмовника. — Переживає тільки, щоб я не завагітніла, скоріше за все... І не змусила його утримувати дитину…

— Саша дійсно поганець, — відповів він трохи насуплено, ніби його теж зачепила його відповідь. — Почекай, це не кінець.

"Добре, я його спитала, у нього все є, не переживай." — написав він і знов одразу відправив Саші.

— Подивимось, як він тепер попляше, — хмикнув він, але відповідь знов прийшла майже одразу.

"Я може заїду зранку, перевдягнусь. Не взяв з собою одяг. Ти прасувала костюми?" 

— Отак завжди, для нього головне його костюми, — тепер я ще більше засмутилась. 

— Та ні, він психує там, повір, це просто щоб ти думала, що він не психує, — запевнив мене незнайомець. — Але зараз я йому відповім як треба.

"Приїдь раніше і попрасуй, я ще не знаю своїх планів, тож обіцяти не буду." — написав він і грайливо поглянув на мене. 

 — Все, тепер мені гарантований скандал, — але несподівано мені полегшало. Мабуть, це дійсно правильно, що ми зіпсували Саші настрій.  — Але, як не дивно, мені чомусь пофіг. Дякую, — я усміхнулась йому. 

— Я радий, що тобі стало краще. Щодо скандалу… Не думаю, що він щось влаштує, — він задоволено усміхнувся. — Це буде визнання програшу, а він не любить програвати.

— А звідки ти знаєш, що він не любить програвати? — здивувалась я. — Ти, мабуть, психолог? Це вони можуть з кількох слів визначити характер людини…

— Скоріше, я просто доволі багато спілкуюсь з людьми, — туманно відповів він. — Але побачиш, я маю рацію. Він приїде і сам прасуватиме. Можу поставити на це сотку доларів. І ще зробить вигляд, що це було його рішення. Або щось подібне…

— Ну, принаймні, він тепер не такий щасливий, — сказала я. — Хоча, мабуть, це недобре з мого боку, я б мала радіти за нього, що йому добре і комфортно…

— А хіба добре з його боку вчиняти так, як він вчиняє? — насупився він. 

— Ну, він сказав, що робить це для мого ж блага, — я зітхнула. — Щоб врятувати наш шлюб, відчути щось нове, і потім привнести це в наші стосунки… Так усе аргументував, що ніби я маю бути йому вдячна за те, що він спить з іншою…

— Просто кобель, знаємо таких, — хмикнув чоловік. — Ще й хитрий та підступний. Ти ж не купилась на всю цю фігню, правда?

 — Я знаю, що це просто маніпуляція з його боку, — сказала я. — Він постійно говорив, що я його не влаштовую, маю стати кращою, працювати над собою… Тому й цю ідею з вільним шлюбом подав так, що ми маємо вийти на новий рівень стосунків. Але навіщо мені той новий рівень? Мене влаштовувало те, що було раніше… Хоча, певно, я просто набридла йому, а розлучатися — то надто довго і треба ділити майно… Вибач, що я все це вивалила на тебе… Просто мені дуже потрібно було з кимось поговорити…

— Не їдь сьогодні до нього, — він хитро усміхнувся. — До речі, мене звуть Даня, а тебе?

 — Ксенія, — сказала я. — Чоловік називає мене Ксю. Але куди мені їхати? В якийсь готель? 

— Ні, — він продовжував усміхатись. — Ти вмієш грати в приставку?...

— В приставку? — я здивувалася. — Трохи вмію… Саша постійно грає в футбол, і показував мені всі комбінації, він прямо фанат цих ігор…

— Я теж люблю грати в футбол, — він кивнув. — Остання фіфа — просто бомба. Поїхали пограємо у мене? Обіцяю не приставати. Але його треба провчити.

Я усміхнулася. Це було трохи кумедно і дуже несподівано, але уявивши, як Саша приїздить зранку, не застає мене вдома і сам прасує свій костюм та готує собі сніданок, мені сподобалась. 

 — Добре, поїхали, — сказала я. 

ДАНЯ

Я не міг повірити, що отак випадково зустрівся саме з цією жінкою. Кумедна штука доля. 

— Тоді ходімо, сядемо в мою машину, там тільки подряпина, а твою я попрошу забрати мого охоронця, — відповів я. — А якщо твій благовірний ще тобі напише, я йому відповім.

— Цікаво, чому тебе так зачепила моя ситуація? — запитала Ксю. — У самого було щось схоже в житті? 

Авжеж, казати їй всю правду про своє життя прямо тут і зараз я не збирався, але в той же час не хотілось і обманювати. Треба було знайти якийсь компроміс.

— Ну, можна і так сказати, — відповів я. — Я взагалі не люблю несправедливість. Наді мною щодо цього завжди жартували друзі, ще в школі.

— А, то ти такий собі Зорро, — усміхнулась вона.