Глав 4. Перший раз з Мілою, ДТП і знайомство з Данею.

САША

Я реально божеволів від неї. Сходив з розуму від кожного дотику, відчував все настільки гостро, наскільки не відчував, певно, навіть в перші свої рази. Це було дивно, але дуже хвилююче. 

Я цілував її в шию, в губи, всюди, де діставав… Мої руки блукали по її талії, а ноги самі повели до спальні.

Не розриваючи поцілунку, ми зайшли до кімнати і буквально впали на ліжко. Я нависав зверху, а Міла дивилась на мене знизу вгору.

— Памʼятай, ти обіцяла зупинити мене, якщо щось піде не так, як ти хочеш, — прошепотів я.

— Не зупиняйся, — відповіла вона і обняла мене, притискаючись всім тілом. 

Я усміхнувся і також притиснувся до неї, вона вже, певно, відчувала, наскільки сильно бажана мною… Дійсно відчував себе як хлопчисько, який розпаковує свій подарунок.

Кожна річ — як шар паперу, і відчувається, що ось-ось я дійду до свого головного подарунку. 

Я не був чемним хлопчиком, але подарунок лежить тут. Стогне від моїх дотиків, запалюючи мене все більше. 

— Тепер я і не зможу зупинитись, — прошепотів я, торкаючись губами її губ і нарешті роблячи цей подарунок повністю своїм…

***

Мені снилось щось тепле і хороше. Я ніби був на морі, а біля мене була Міла. Вона обіймала мене і цілувала, віддавалась так, ніби я — найдорожче, що є в її житті, і це підкупало…  Я розумів, що сплю, але це все одно було дуже приємно. Аж раптом на небі в моєму сні зʼявились хмари.

Я насупився, а Міла  притиснулась до мене. Чомусь в цей момент я подумав про Ксю… Точно, Ксю. Я обіцяв їй написати…

З такою думкою я розплющив очі.

Побачив, що Міла спить на моєму плечі і щасливо усміхається уві сні. Їй було дійсно добре зі мною, і це викликало усмішку і у мене самого. 

Я озирнувся навкруги і побачив, що мої штани лежать на підлозі. Обережно вивільнив руку з-під голови Міли, а потім встав з ліжка і підняв штани. Дістав з них телефон і набрав повідомлення:

"Пробач, що не написав одразу, як обіцяв. Я не приїду сьогодні."

Я одразу ж відправив повідомлення, не давши собі щось виправляти чи довго над цим думати. 

Ксю прочитала повідомлення, але не відповідала. Я почав переживати за неї. Раптом вона зробить щось погане… Я знав, що вона дійсно дуже привʼязана до мене… Мені не хотілось, щоб їй було погано.

Я почав придумувати, що ще написати, щось таке, щоб її підбадьорити.

Подумав, може вона сидить вдома під дверима і ото як минулого разу чекає на мене на дивані, а всі ці розмови про бар і подруг вона просто придумала, щоб я не переживав… Або щоб я навпаки почав переживати, не знаю…

Я встав з ліжка і пішов на кухню, вирішив заварити собі чаю. Весь час дивився на екран в очікуванні, що все ж прийде відповідь, але Ксю так і не відповіла.

Коли я вже допив чай, то вирішив все ж лягти поспати, але саме тоді, коли я лягав, на телефон нарешті прийшла відповідь:

"Ок. Я теж ще не вдома, і не знаю, коли буду. Ну, мене підвезе мій новий знайомий, коли ми завершимо…"

Коли я прочитав це повідомлення, то, щиро кажучи, здивувався. Ксю була не вдома, та ще й з якимось "новим знайомим". Ні, я хотів, щоб вона собі когось знайшла, так дійсно всім буде легше, але все одно знання того, що вона все ж знайшла його, неприємно вкололо.

Чи треба мені зараз писати якусь відповідь? Я не знав, як краще вчинити. В будь-якому разі, я не маю показувати, що мене це хоч трохи зачепило.

"Використовуй презервативи." — врешті-решт написав я і став чекати на відповідь, хоча розумів, що, можливо, її не буде.

"Добре, я його спитала, у нього все є, не переживай." — прийшла миттєва відповідь.

Сказати, що я здивувався ще більше — нічого не сказати. Я ніби говорив не зі своєю дружиною, а незрозуміло з ким. Вона ніколи не говорила такі відверті речі… Виходить, вона отак з першим-ліпшим мені на зло готова дійсно переспати?

"Я може заїду зранку, перевдягнусь. Не взяв з собою одяг. Ти прасувала костюми?" — я писав якусь фігню і розумів це, але хотів продовжити цю розмову.

"Приїдь раніше і попрасуй, я ще не знаю своїх планів, тож обіцяти не буду," — прийшла миттєва відповідь…

КСЮ

Я їхала додому, відчуваючи сильне роздратування від того, що  відбувалося навколо мене. Таки я справді якась невдаха, навіть у барі зі мною знайомляться виключно якісь неадеквати… Може, в природі і не існує нормальних чоловіків, або всі вони вже зайняті? Саша — він виняток з правил, мені пощастило, що я вийшла за нього заміж. Але не змогла втримати, бо я нудна, нецікава, не пристрасна, і взагалі…

Хоча подруги й намагалися вмовити мене посидіти ще, той приставучий мужик зовсім зіпсував настрій, і я відмовилась. А  тут ще й Саша не дзвонив і не писав, мабуть, там розважається зі своєю новоспеченою коханкою, а про мене зовсім забув…

Вже було досить пізно, але на дорозі все одно траплялися машини. Можливо, такі самі, як я, любителі “весело” провести час, роз’їжджалися по домівках. Я увімкнула музику, і сумна мелодія змусила мене ще більше рознервуватися. Навіть сльози навернулися на очі. Та що ж таке… Треба взяти себе в руки і не розклеюватися… Може, спробувати службу знайомств? Адже є десь якісь пристойні чоловіки? Чи звернутися до психолога, хай вправить мені мізки? Чи подати таки на розлучення? Чи…