Глава 3. Хто і чого хотів... Чи думав, що хотів.

САША

Я відчував себе дивно. Коли їхав на місце зустрічі, був доволі схвильований, я не памʼятав за собою подібного раніше. 

Ми домовились зустрітись в ресторані італійської кухні за сорок хвилин, я сказав Мілі поїхати на таксі. 

Коли я підʼїхав до необхідного місця, то побачив її прямо біля входу до ресторану, вона не зайшла досередини.

Я вийшов з машини і підійшов до неї, обійняв і чмокнув в щоку, а потім сказав:

— Привіт ще раз, довго чекаєш?

— Ні, я тільки що приїхала, — сказала вона. 

— Це добре, — я взяв її за руку. — Ходімо, я забронював нам столик. Ти взагалі як ставишся до італійської кухні?

— Добре, — вона усміхнулася. — В принципі, як і до будь-якої іншої…

— Мені б хотілось, щоб ми дізнались одне одного краще, — сказав я, коли офіціантка вже підвела нас до однієї з відокремлених кабінок зі столиками.

— Я теж цього дуже хочу, — сказала Міла. 

Я пригорнув її до себе, паралельно знімаючи з неї пальто. Мені дуже подобалось торкатись до неї.

— Я сумував за тобою вдень, — сказав я, все ще приобіймаючи її за плечі.

— Я досі не можу повірити, що все це відбувається насправді, — зізналася вона. 

— Не жалкуєш, що погодилась? Я не хочу, щоб тобі було погано, — я торкнувся губами її щоки.

 — Мені добре, — прошепотіла Міла, кладучи голову мені на плече. 

— Це добре… —  я облизнув губи.

Знов думав про щось таке, про що точно не варто думати на першому побаченні…

Я все ж чмокнув її в губи і таки відсторонився:

— Якщо не зупинюсь, то ми і не поїмо, — я усміхнувся і жестом вказав на один із диванчиків перед столом. — Сядемо поруч?

— Так, —  вона усміхнулась мені у відповідь.

Я сів на диванчик і простягнув до неї руку:

— Іди до мене. 

Міла сіла поруч, знову трохи почервонівши. 

Я не міг нею намилуватись, це було дуже незвично. Я переплів наші пальці, а вільною рукою просканував QR з меню:

— Тут дуже смачна паста, особливо мені подобається з морепродуктами, — сказав я. — А ще тут найкращі крем-супи у місті. Ти таке їси? 

— Думаю, так, — відповіла Міла.  — Я буду те, що й ти. 

— Добре, — я кивнув, погладжуючи її по руці, а потім подався вперед, до її вуха. — Знаєш, коли ти поруч, я майже ні на чому не можу зосередитись…

— Можливо, мені сісти на інший диванчик? — усміхнулась вона. 

— А ти сама хочеш на інший диванчик? — я почав гладити її по запʼястку, мені весь час хотілось торкатись її, і це було дуже незвично.

 — Ні, — прошепотіла вона. — Не хочу…

— Якщо будеш так мило виглядати, я не зможу стримуватись, — прошепотів я їй на вухо. — А ми прийшли до ресторану…

Вона збентежено подивилась на мене.

— Я щось неправильно роблю? Поводжуся занадто відверто? 

— Ні, не відверто… Навпаки, кожен твій рух, кожне слово… Не знаю, як це пояснити, але ти сильно впливаєш на мене… 

— Ти теж дуже впливаєш на мене, — зізналась вона. — Я почуваюся так, немов сплю і мені сниться сон. І я боюся прокинутись і зрозуміти, що це не насправді… Хочеться себе ущипнути, щоб повірити, що я дійсно з тобою в ресторані…

— Давай краще я сам буду торкатись тебе і доводити, що все це не сон, — я приобійняв її за талію, а потім все ж не втримався і легенько торкнувся губами її шиї.

Вона трохи здригнулася і зітхнула, заплющуючи очі. 

— Твоя покірність теж зводить мене з розуму, — прошепотів я їй на вухо, легенько торкаючись мочки губами. 

 — Я не знаю, як себе правильно поводити, — прошепотіла вона. — Я ще ніколи ні з ким не зустрічалася так, як з вами… 

— Головне, щоб ти робила тільки те, що тобі подобається, — відповів я. — Якщо я буду робити щось таке, чого ти не хочеш, ти маєш зупиняти мене, добре? Я хочу, щоб тобі було добре зі мною… І прошу, звертайся до мене на ти, інакше більше не поцілую, — я знов легенько торкнувся губами її шиї.

 — Добре, — вона знову легенько видихнула повітря, вся завмираючи в моїх обіймах. 

Саме в цю мить до нас прийшла офіціантка і мені довелося все ж відірватись від Міли.

Я швидко зробив замовлення, продовжуючи тримати її за руку, і офіціантка знов нас покинула.

— Блін, шкода, що ми тут не абсолютно самі, — все ж сказав я.

 — А що було б, якби ми були самі? 

— Ну, я обіцяв не прискорювати розвиток подій, але,  — я облизнув губи. — Я шалено хочу більше торкатись тебе… Цілувати… Всюди.

 — То може ми поїдемо кудись?  — вона запитально глянула на мене. — В готель? 

— Ні, я не повезу тебе в готель, — я похитав головою. — В мене є вільна квартира… Але, певно, я поспішаю? Хочу, щоб тобі було добре і комфортно, Міло.