Глава 1. Ви кохаєте свою дружину?

КСЮ

Ці слова самі зірвалися з моїх губ, я не збиралася всерйоз зраджувати Саші. Але мені хотілося, щоб він відчув те ж саме, що зараз відчувала я. Мені було дуже образливо, я була розгублена, і так, я в глибині душі сподівалася, що він скаже: “Які дурниці, мені не потрібен ніякий вільний шлюб, бо я кохаю тільки тебе…”

Я дивилася на нього, очікуючи що він відповість саме так. 

— Я думаю, це буде справедливо, — врешті-решт відповів Саша. — Все має бути на рівних умовах, тож я згоден.

— Добре,  — сказала я. — Мабуть, це дійсно хороший вихід, який або врятує наш шлюб, або зруйнує його зовсім… Залежно від того, чи є в ньому ще щось, що можна врятувати…

— Ти ображаєшся на мене? — він зітхнув. 

— Мабуть, я сама винна, — сказала я. — Ти казав мені, щоб я не сиділа вдома, а якось самореалізувалася, певно, я врешті-решт стала тобі нецікавою… Особливо в порівнянні з молодими дівчатами…

— Я не думаю, що це твоя провина, — відповів Саша. — Може, ми просто занадто довго разом… Але я дійсно хочу врятувати наш шлюб, а не знищити, Ксю.

— Думаю, ти говориш так, просто щоб заспокоїти мене, — зітхнула я. — А сам думаєш, що я все одно не наважуся знайти собі коханця…

— Я не кажу, що хочу, щоб в тебе був коханець, — Саша зітхнув. — Певно, мені теж буде неприємно, так само, як і тобі. Але якщо ми нічого не спробуємо зробити, вирішити цю проблему, думаю, рано чи пізно, мені знов захочеться зірватись. 

— Тільки можна тебе попросити про дещо? — запитала я. 

— Так, авжеж, проси, я зроблю все, що скажеш, — Саша взяв мене за руку і зазирнув в очі. — Що я маю зробити?

— Не розповідай мені подробиць про свій зв'язок, добре? — я ковтнула слину, бо в роті раптом пересохло. — Я не хочу нічого знати про цю дівчину, про те, чи добре тобі з нею… Мені це буде дуже боляче…

— Добре, — він кивнув. — Але якщо ти сама будеш питати щось, то я не буду нічого приховувати.

— Домовились, — сказала я. — Втім, я не буду питати. Хай все буде так, як є. Але якщо ти зрозумієш, що все ж хочеш розлучитися, то скажеш мені. Ну, якщо вирішиш одружитися з нею, захочеш дитину від неї, чи щось таке… Я зрозумію…

— Та не вирішу я з нею одружитися, Ксю, ну блін, — Саша знов зітхнув. — Я просто хочу її. Не знаю, я раніше про подібне думав тільки гіпотетично. Ну йшла якась краля, то авжеж я дивився, але так всі роблять, що б вони не казали. Не збираюсь я заводити серйозні стосунки чи щось таке, навіть не думай про подібне. Її особистість взагалі мене не цікавить.

— Але я б ще тобі порадила добре зважити всі “за” і “проти”, саме стосовно цієї дівчини, — я старалась говорити спокійно, хоча мій голос трохи тремтів. — Я так зрозуміла, вона дуже молода, в неї мало життєвого досвіду, вона може повірити, що в тебе до неї велике кохання, і це розіб’є їй серце. То ти одразу скажи їй все як є… Хоча, звичайно, я не маю втручатися, це єдиний і останній раз, коли я піднімаю цю тему, більше такого не буде…

— Я думаю, ти маєш рацію, — погодився Саша. — Я все так їй і скажу. Я ж вже сказав їй, що одружений, і взагалі не в моїх правилах обманювати. Саме тому я одразу пішов до тебе.

— Добре, я, мабуть, піду спати, в мене болить голова, — я клацнула пультом і вимкнула телевізор. 

— Ходімо разом, — він обійняв мене. 

Мені знову захотілося плакати. Він був такий ніжний, люблячий, мені не хотілося ділити його ні з ким. Але якби я сварилася чи ставила ультиматуми, це все одно б не допомогло. Неможливо змусити людину не думати про щось чи когось. Неможливо силоміць змусити кохати тільки себе. 

Мабуть, якщо я кохаю його, то маю радіти, що йому буде добре. Чому ж тоді мені так боляче? Я не знаходила відповіді на це запитання…

Ми пішли до спальні і лягли на ліжко. Я любила засинати, поклавши голову на його подушку і обійнявши його, але сьогодні немов якась невидима перешкода стояла між нами, і я мовчки лежала на своїй половині ліжка, занорнувшись у ковдру. 

— Іди сюди, — Саша сам підліг до мене і обійняв зі спини. — Пробач, я правда не хотів робити тобі боляче. Але якби я нічого не сказав, це було б теж неправильно.

— Мабуть, ти зробив це для того, щоб тобі було легше, щоб тебе не мучила совість, — тихо сказала я. — Не для мене…

— Можливо, — він зітхнув, коротко цілуючи мене в щоку. — Мене дійсно мучить совість. Це не пройшло. 

— Може, це якась сімейна криза, — припустила я. — Кажуть, такі бувають…

— Може, — погодився Саша. — Я не маю хотіти інших. Я це розумію. 

— Але ж, кажуть, усі чоловіки думають про інших жінок, і це нормально, — чомусь мені стало його шкода, він виглядав таким засмученим. 

— Я не хочу робити тобі боляче, Ксю. Ти дуже важлива для мене, ти моя єдина близька людина, ближче за тебе в мене нікого нема, — він торкнувся губами моєї щоки.

— Ти теж найближча людина для мене, — сказала я. — Нам треба якось це пережити, я ж думаю, це не назавжди, правда? 

— Так, я теж так думаю, — погодився Саша. — В будь-якому разі, якщо тобі буде дуже погано, я це помічу і все зупиню.