Глава 1

Різко підскочивши з ліжка, але ще не встигнувши прокинутись, подивилась на грюкаючі під чиїмось натиском двері, котрі й так ледве трималися на петлях, а зараз тріски з них летіли в усі сторони. Кого ж це принесло в таку рань?

Продерши очі, зробила перший крок, й зразу ж наступила на хвіст маленькій рисі, котру прихистила, доки вона в силу не ввійде, і котра зараз з диким шипінням залізла під ліжко, не забувши при цьому подряпати мені ногу. Двері знов небезпечно затряслися під новою лавиною ударів, і з тієї сторони почувся завиваючий голос:

-Василино, відкривай! Швииидшее!!

Ось тепер все стало зрозуміло. Швидко перебираючи босими ногами, добігла до неабияк покоцаної двері, і з диким скрипом ледь відчинанила її. На мене дивилась розхристана дівчина — коса заплетена аби як, і розпатлавшись по дорозі, більш нагадувала нечесану конську гриву, сарафан натягнут на голе тіло, із-за чого відкритими залишались покаті плечі й об'ємна грудь.

Переді мною у всій своїй красі завмерла наша княжна.

-Що? Знову? - я не змогла стримати тяжкого вдиху.

Вона швидко закивала головою, й здвинув мене, пройшла в ізбу. Мені нічого не залишалось, як обережно притуливши двері на місце, поплендатись слідом. Любава зорким оком обдивившись кімнату, запитала:

-А де це Кузьма?

З моїх губ знов зірвався важкий подих. Домовий знов заховався, залишивши мене на самоті з княжною. Справа в тому, що в минулий раз вони з Любавою на спір пили горілку, і гарна дівчина перепила мого домового, за що той й поплатився. У Любави гумор був дуже своєрідний, і не кожному зрозумілий, ось вона й обстригла бороду да волосся йому, а для маленького люду це ганьба. І ось зараз ховається по закуткам Кузьма, соромно йому людям на очі здатися, чекає доки все заново відросте. Здавати я його не стала, шкода бідолашного.

-До тітки відпустила. Вона недалече живе.

Любава похитав головою, витягла з під ліжка рисеня, яке чіплялось за підлогу всіма кінцівками, і з всією любовью, якої у неї було багато, пригорнула того до своєї пишної груді. Той прийняв свою нелегку долю, і обм'як в пухких руках.

З ясних голубих очей дівчини покотилися сльози, прокладаючи вологі доріжки по щокам. Я з подивом заклопоталася біля неї:

-Любавушка, зірка наша, що трапилось?

Посадила дівчину за стіл, підставила поближче пиріжки, з вечора спечені, й приготувалась чекати. Любава витерши рукою сльози і схопивши здобу, завела:

-Батько мій виходити заміж наказує.

Всплеснувши руками скрикнула:

-Невже погодився? Та це ж добре Любавушко, не треба більше з Іваном по закуткам ховатись.

Але мої слова її не заспокоіли, а ще більше стривожили дівоче серце.

-Та не за Івана він мене віддає.

Да як зареве, неначе білуга. Підскочивши зі стільця, побігла за заспокійливим, одна пляшка ще точно десь була. Витягнув із-за печі бутиль с мутною рідиною кинулася к столу, налила повний стакан і протягнула його княжні. Та не шибко розмірковуючи перехелила його в себе, й навіть не скривившись протягнула стакан, вимагаючи добавки. Цього разу, навчена гірким досвідом, налила так, щоб на пару пальців, не більше.Дівчина випив і це, трохи заспокоілась.

-Так за кого віддає?

Шморгнувши гарненьким носиком, княжна пробурмотіла:

-За басурманина заморського.

Я аж вуха навострила. Іноземці у нас птахи рідкісні, ми далеко від столиці живемо, відтого чуже обличчя рідко бачимо.

-А відкіль басурманин цей буде?

Любавушка тяжко здохнувши відповіла:

-Та й не згадати одразу - спека там завжди, зим зовсім не буває.

Мрійливо прикрила очі. Зими я не любила, і теплий край здавався мені райским місцем.

-А чим ти не задоволена?

Княжна понурив світлу голову сказала :

-Та не людина він Василино, страшно мені, просто отороп бере.Да й кохаю я Івана, а батько і чути про нього нічого не хоче. Син мельника не пара княжій дочці.

В чомусь князь звісно правий, але ж у нас все простіше, не столиця ж. Парубків мало, а Іван гарний, хоч і дурковатий трохи.

-Тааак, якщо він не людина, то хто?

У дівчини почався новий спалах істерики, мовчки витираючи сльози, вона ледь мовила:

-Дракон.

Я так і застигла на стільці. Дракони були істоти рідкісні і всіма законами охоронялись. Але як ящірка летуча на дівчині ожениться? Зрозумівши про що я замислилась, Любава тихо продовжила:

-З перевертнів він. Якийсь там древній рід, його батько з моїм в одному університеті вчилися, подружилися, і вирішили в майбутньому поріднитися, і якщо будуть різнополі діти, зв'язати їх шлюбом.

Так, непроста ситуація. Особливо якщо враховувати те, що цнотливою Любава вже рік як не була. До того ж перевертні були ще більш рідкісним явищем для нашого краю ніж дракони. Дракон у нас свій був — Гориничем величали. Ходили чутки, що в ході невдалого магічного експерименту він і придбав дві зайві голови, й нічого з цим зробити не зміг, і минулий дракон, а теперішній Горинич покинув своє гніздо й оселився в глибинці, подалі від інших драконів, щоб не засміяли. Да тільки коли змирився зі своїм положення, то навіть пишатися почав своїми трьома голова, бо він один такий особливий.

-А Іван що?

Схлипуючи Любава відповіла:

-Він думає що ти мене знову вкрала.

Я тихо застогнала від відчаю й зрозуміла страшне — двері сьогодні не вистоїть. Минулого разу, коли я ніби княжну вкрала, Іван зніс мені ворота, і дуже пишаючись своїм героїчним подвигом забрав ледь не підскакуючу від щастя дівчину. Він навіть не зрозумів, що все було підстроєно, щоб він помітив палаючу від почуттів Любаву. І ось після цього у них і почалось велике кохання. А коли князь дізнався, так я подалі в ліс переселилася, щоб долю не випробувати. Він у нас чаклун гарний, і сперечатися з ним собі дорожче.

-Любавушка, він сюди прийде?

Дівчина часто і радісно закивала головою.