Розділ 3

Дорогою додому,мої думки були заповнені лише Максимом. Бажання знову з ним зустрітися,запалювало в мені незрозумілі відчуття.

«Так дивно,ніколи подібного не відчувала …якісь нові емоції. Як же я хочу з ним скоріше зустрітися. Його очі - це щось неймовірне ,готова потонути в його погляді»

За власними думками не замітила як прийшла до будинку. В перше за три роки , я відчула спокій в душі. Щось нове прокинулось всередині,що напевно трішки лякало мене. А що як це спалахнуло кохання? Я ще жодного разу не відчувала подібного.

Я підійшла до дверей будинку,діставши ключі ,я поглянула на годинник,який показував 15:34 «Як швидко минув час?» - подумала я та зайшла до будинку. Від раптових криків,я трохи підстрибнула і в цей же момент, на мене летіли конфіті .

-З днем народження!!!!!!!!!!!! – лунали веселі голоси моїх знайомих та одногрупників. Сказати, що я була шокована - це нічого не сказати.

- Що ? Що відбувається? – моєму здивуванню не було меж. Я не розуміла хто і як організував це.

- Сестричко ,з днем  народження ,- звідки не візьми ,до мене підбіг брат. Посмішка сама по собі розтягнулась по всьому обличчю і я потонула в надійних і сильних обіймах Влада.

- Як ти тут з’явився?ти ж сказав ,що будеш лише через декілька днів? – я відійшла від брата та поглянула на нього

- Трішки збрехав – знизавши плечима,він посміхнувся,- вирішив влаштувати сюрприз,- продовжив він. Всі почали підходити та радісно вручати мені подарунки і з кожним веселим обличчям знайомих, мій настрій гіршав . І коли вже всі привітали ,я роздратовано поглянула на брата.

- Ти ж знаєш як я відношусь до цього…для чого ти це зробив? – зціпивши зуби промовила я,підійшовши ближче до Влада.

- Спокійно…вже потрібно відпустити - він нахилився до мого вуха і пошепки промовив.

- Відпустити?... Відпустити?- моїй злості не було меж -Я не така егоїстка як ти.. я не можу просто взяти і все забути...поїхати на інший континент і забути все і всіх …. чи як ти кажеш «відпустити» -  мій тон вже перейшов на крик,що здивувало гостей, і в цю ж мить, їх погляди  перенеслись на нас.

- Може вже досить думати про це? – в його голосі  теж відчувалась злість,- Потрібно почати жити для себе…життя продовжується,- розмахнув руками брат.

 - Хіба що для тебе,- я поглянула в очі Влада,- тільки ти вмієш бути таким егоїстом,- промовила я та цієї ж мити піднялась на другий поверх. Забігла до своєї кімнати та лягла на ліжко,накрившись ковдрою з головою. Сльози линули з моїх очей. Зупинитися я не могла…це наче була остання капля,яка прорвала цілу дамбу .

«Він ж знає як я відношусь до цього дня…для чого він це зробив ?для кого?…невже він не розуміє як мені складно?! …знущається чи що?» - безліч думок крутилось в моїй голові . Я стискала в руці кулон,який сьогодні зранку подарувала мені Надія…він нагадував мені маму і здавалось, що вона зараз поруч . Я стискала його  та не могла заспокоїтись. Через хвилину, я почула як двері в мою кімнату відкрились і до кімнати зайшли. Я відразу подумала що це Влад. Він приліг поруч та обійняв мене - я відчула полегшення. Хоч як би я  на нього не злилась,про те лише брат завжди може мене заспокоїти в будь-який момент.

- Вікусь,вибач ,- зовсім пошепки він звернувся до мене.

- Ти ж знаєш як останні роки я до такого відношусь…але ти вирішив начхати на мої почуття,- я досі перебувала під ковдрою і бажання з під неї вилазити не було.

- Я розумію .. але треба продовжувати жити …насолоджуватися життям і кожним своїм днем народженням…- він гладив моє волосся ,від чого моя злість по трохи згасала. Я все ж таки виглянула з під ковдри та кинула погляд на брата

- Як ти зміг  подолати ці емоції?цю пустоту?цю біль? - в очах досі були сльози,які повільно стікали по щоці.

- Малюк,ти ж наче навчаєшся на психолога ,кому як не тобі знати як справлятися з емоціями?!- він за хіхікав та витер сльозу з моєї щоки.

- Одне діло радити комусь і зовсім інше - справлятися самотушки, - Я ближче притулилась до брата

- Тобі потрібно відволіктись…я не кажу забути про маму,а просто подумати за себе: жити тут і зараз…її до життя вже не повернеш ,а нам залишається  зберігати  її у наших серцях,- він обійняв мене сильніше. Я зрозуміла сенс його слів…. він дійсно правий… останні три роки тільки, що і роблю -  живу лише думками про те, що мами більше немає  поруч ,і зовсім забула про своє власне життя.

- Дивись,що сьогодні мені подарувала Надія ,- я відсунулась від брата та показала йому кулон

- Це ж те й кулон,який тобі подарувала  мама три роки  тому ?! ….я думав  ти того дня його втратила 

- Я теж так думала,але ось такий приємний сюрприз мені влаштувала Надія,- посміхнулась я ,- от тільки цікаво ,чому лише через три роки вона вирішила мені його повернути.

- Це не важливо,головне що він знову з тобою,- посміхнувся Влад

- Ти правий…і вибач будь ласка що влаштувала цю сцену …

-Я розумію тебе...мені теж важко,але я навчився жити з цим болем і радіти кожному дню

-З тебе вийшов би кращий психолог  , ні ж з мене ,- ми засміялись і душевний біль, що вирував цілий день,почав вщухати.

- То що робити з вечіркою?Мені всіх  прогнати  з дому? …. чи все ж таки ми приєднаємося і згадаємо наші молоді часи?

Я трохи замислилась чи маю сили  зараз розважатися,проте, згадала слова брата, сказані декількома хвилинами тому  ,і зрозуміла ,що потрібно вже відпускати минуле. Можливо ,саме тоді я зможу повноцінно жити

- Звісно згадаємо,- посміхнулась я,- потрібно нагнати наші пропущенні вечірки 

- Тоді швиденько приводь себе в порядок і спускайся…. всі вже чекають на тебе,- Влад поцілував мене в щоку та вийшов з кімнати. Я видихнула ,зібрала всі свої емоції до кучки ,привела свій зовнішній вигляд до ладу та спустилась до інших. Спочатку було важко зібратися та веселитися на повну,проте після декількох бокалів вина та смачних шотів,я швидко увімкнулась в тусовку. Не передати словами,як  давно я не відчувала такого спокою ,драйву та таких неймовірних емоцій. Я наче відпустила все те ,що тримало мене всі ці три роки . Це дійсно був мій день народження - народження НОВОЇ мене . Але я навіть не здогадувалась на скільки сильно це «народження» змінить моє життя.