Вільна. Грані життя
Епілог
Життя — це смерть. Смерть, — це грань, яку або переступаєш і йдеш далі, або залишаєшся у пітьмі. Я переступила. Я пішла далі...
На мене гріє сонце. Відчуваю, його промені, які наповнюють теплом, світлом. Відчуваю, як вітер колихає гілки, як на мене, сіла пташка, як полетіла... Відчуваю увесь ліс, чую, як спілкуються дерева, як гомонить трава. Ми одне ціле.
Від'єднуюсь від свого дерева, ноги підкошуються, я ще не звикла до своїх нових можливостей. Та, все одно радію, що жива. Хоч, і більшість часу проводжу в подобі дерева, а не людини. Як каже Лісо, що я скоро звикну, відновлюсь і все стане на свої місця. Та я й не скаржусь навіть. Я безмежно рада що жива, що вільна. Особливо що Темна Дріада — мертва, як і Тім. Одна Медея врятувалась того дня. Та, з нею я теж справлюсь.
Одяглась у своїй хатині й попрямувала до Магиче, жителі якого, після нашої перемоги над злом, повернулись. А звідти, поїхала до міста, у мене ще скільки справ. Потрібно допомогти Кирилу, впіймати вовкулаку, що вбиває людей. Потрібно до мами заїхати. Тепер мушу стояти на грані двох світів і захищати людей від чудовиськ, а ліс — від людей.
— Адо, ти це куди зібралась? — Воронир з'явився нізвідки й дивився недружньо.
— У мене багато справ...
— Знову пригод собі шукаєш?
Я посміхнулась і нічого не відповіла...
***
Друзі! Дякую що були зі мною та героями книги!
Чекаю ваших коментарів!
#5071 в Фентезі
#1722 в Містика/Жахи
Відредаговано: 13.03.2021
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
