Розділ 10.

Дріада, яка зреклась, зрадила закони свого єства і, замість того, щоб дарувати життя, вона його забирає... Я ще точно не знаю, що робити, та... Неподалік моєї хатини, на лісовій галявині, розгорнулась битва, темні, проти світлих. Тут була Темна, Медея та вовкулаки, що розривали на шматки русалок, які вийшли на сушу щоб боролись за життя. Я побачила Воронира, який бився з мечем у руках з упирями. Мавки, обплітали магічними сітями відьмаків, а Лісо, кидав у Медею шипи, що вирощував у своїх руках. Темна побачила мене і посміхнулась. Вона чекала на мене, бачу це по її очах.

— Адо! Ти, нарешті, з’явилась! — Воронир не припиняючи бою, заговорив до мене.

— Де люди з Магіче? — не могла не спитати.

— Їх твій слідчий до міста забрав.

Хоч якісь добрі новини. Темні вигравали, їх було більше і вони сильніші. А Дріада йшла до мене.

— Настав час познайомитись!

Арія, була красивою, стрункою, з чорним, довгим волоссям, з темними очима та блідою шкірою. Воронир, став переді мною, прикриваючи від Темної.

— Воронире! Яка зустріч. Не думала, що ще побачу тебе. Скільки часу пройшло, а ще я вбила тебе... — і знову посмішка.

— Прийшов час, відплатити тобі тією ж монетою!

І Воронир кинувся до темної, та, не все так просто... Вона відкинула усіх, хто був у радіусі десяти метрів, силовим ударом. А сама, почала робити те, за чим прийшла, і це точно не розмови. Вона витягла кинджал і встромила його в землю. Очі її потемніли й вона втягувала магію лісу у себе, а ліс — помирав.

— Воронире, я сама. Це мій ліс і я захищу його!

— Припини, Адо...

Ми піднялись і мені не потрібний дозвіл Воді на бій з Арією. Стала навпроти Темної і промовила заклинання, яке поєднувало Дріаду зі мною та змушувало її виконувати все те, що робила я. Це заклинання повторення. Я підняла руку і Темна теж. Вона ошелешено на мене дивилась.

 Ти що накоїла? — злісно викрикнула вона.

Та, я приклала руку до рота і вона теж.

— Процес початий, ліс все одно загине...

— Я так не думаю.

Витягнула зі своєї сумки кинджал і, не слухаючи крики Воронира та Лісо, встромила у своє серце. Темна впала на землю, як і я. Ми дивились одна на одну, а з її очей зникала темрява, стороння, зла магія, яка жила у ній скільки років, століть, тисячоліть, а тепер помирала разом із нею. Як і я. Яка іронія...