Розділ 5.

У давнину вважали, що під дією отруйного аконіту звільняється душа людини і тоді вона може подорожувати паралельними світами, спілкуватися з духами та душами померлих. Якщо душа при цьому не повертається назад, то настає смерть. Тому користуватися цим можуть тільки маги вищого ступеня, а ніяк не учні. Тому цю квітку використовують у вигляді талісмана, для розвитку проникливості та ясновидіння. Володіння таким талісманом дає можливість пробудження магічних сил, і для цього досить провести простий магічний ритуал, і дозволяє заглянути в суть будь-якого явища. Для цього потрібно на вівтар встановити глиняну миску і в неї насипати подрібнену рослину. По боках миски становити два свічники зі свічками відповідного кольору (в моєму випадку це синього). Далі запалити свічки, в миску з травою опустити пальці рук і, помішуючи вміст, домагатися відчуття, що з кінчиків пальців стікає і вбирається травою енергія волі. Під час цього потрібно уявляти собі об’єкт впливу та утримувати цей образ деякий час

— Ти що робиш? — до мене підійшов Лісо, та, звісно ж, почав пхати свого примарного носа у мої справи, — Це ритуал «Пробудженням магічних сил» за допомогою аконіту? Серйозно?

— Я просто хочу зайняти себе чимось... До вечора. Бо дуже хвилююсь.

— Хвилюєшся? Адо, це твій ліс, ти у ньому господарка. Отже, кому, як не тобі, знайти розрив-траву першою?

— А може краще скажеш, хто ще має бути? Чи де шукати? Дай хоч одну підказку, — він ніяк не хоче мені розповідати ніяких деталей, і від цього, я ще більше хвилююсь.

— Я не знаю, що тобі сказати. Кожного разу пошуки по різному проходять. Інколи ніхто не шукає траву, а деколи - цілий аншлаг. І кожного разу, трава виростає в іншому місці, тому... Як буде сьогодні, я не знаю.

Супер, просто чудово. Продовжила перебирати пальцями сушену траву аконіту й думати... Про Кирила, про брата Горація, якого нам так і не вдалось знайти. В доступній автобіографії Пілота, (в доступній, це я маю на увазі, те що є у поліції, а там точно не має про його життя з доісторичних часів). Та зараз, мені потрібно зосередитись на пошуках розрив-трави і на аудієнції з Верховною Дріадою. Може вона роз’яснить й підкаже, як знищити Темну? Думаю, вона більше від мене в цьому тямить.

 Сонце закочувалось за обрій, а я чекала, щоб воно повністю здало свої права. Бо тільки тоді, офіційно, почнуться пошуки. А ще мені було цікаво, чи будуть гості? Бо, за лісовими споконвічними правилами, гостей, що прийдуть на пошуки трави, господарка лісу повинна прийняти, впустивши у ліс. І, чесно кажучи, це мені не дуже подобалось, бо мало хто може прийти, а я ще й сказати нічого їм не можу, бо правила є правила. І хто складав такі правила? Я відкрила прохід крюкою, до центру лісу, так, в моєму лісі є центральна, головна точка, в якій зібрана лісова сила. Цей центр огороджений каменями та дубами, а в середині невеличкий розлом у землі, з якого виринають язики полум’я. Ярослава називала це явище — “полум’я правди”, а центр лісу — “храмом долі”. Пояснити, чому саме так, бабуся не спішила, потім... Її вбила Темна і я так і не дізналась. Перед тим, як зайти в всередину кругу, я повинна привітатись зі стародавніми лісовими духами, що живуть у дубах. Така традиція, а я сліпо її дотримувалась. Тому підійшла до першого, велично-великого дерева й поклала свою руку на кору.

— З намірами чистими... — прошепотіла і побачила, як в корі утворюється обличчя.

Тепер я знала, що має бути так, коли духи покажуть свій найвищий степінь довіри до мене, проявляючи своє обличчя. Коли робила це першого разу, то заверещала як божевільна. Посміхнулась спогаду і собі колишній, такій юній та неосвіченій. Пройшовши повний круг, доторкнувшись до всіх дерев, я нарешті дійшла до середини.

— Ліс чарівний. Ліс живий. Сили мені дай. Благослови та шлях покажи...

Заплющила очі й намагалась глибоко дихати і при цьому відчути, як крізь мене проходить енергія лісу, усі ниточки, іскорки. А ще почути гостей. Я уважно прислухалась і почула, як зайшли магічні істоти. Вони заходили у ліс з різних сторін і мені було важко встежити за всіма. А гаяти час я не хотіла, бо ще не встигну знайти розрив-траву, або мене хтось випередить.

Вийшла з круга повною сил та натхнення на нові звершення. Жаль, що не можна часто приходити сюди, щоб підзаряджатись. Як не дивно та, хоч я і господарка лісу, вперше чую про розрив-траву, не знала що така є і що є особлива ніч, коли вона розквітає. Це дивно, але це так. За моєю логікою, трава має рости у найпотаємнішому кутку лісу, а таких є кілька... І почну я з найприємнішого, з гори Ашара. Гори, яка є не дуже й високою та, все одно, найвищою точкою лісу і найулюбленішою місциною Лісо.

— “Розрив-траву шукаю та правила приймаю”

Проговорила потрібні слова, як мене настановив лісовий, і стукнула крюкою об землю тричі, і... І нічого, прохід не відкрився. Дідько! Невже це проти правил, тому прохід не відкривається й мені доведеться пішки йти до гори? Спробувала ще раз, і знову без ефекту. Це погано, бо забере набагато більше часу. Та, що поробиш? Варіантів не має. Тому пішки попрямувала в сторону Ашари. Одне добре, що місяць ясно світить.