Розділ 3.

Наступного дня Кирилові стало краще і прийшов час відпускати “пташенятко”, яке я вилікувала, на свободу. Не скажу, що була цьому не рада, навпаки, мені хотілося його позбутися зі свого дому. Як і йому покинути мою хатинку.

— Не знаю, як я сюди потрапив і що зі мною сталося... Та, дякую за допомогу.

Чоловік піднявся, а я відчинила двері й показала рукою на вихід. Мовчки... Не хотіла відповідати, тому стримувалась як могла. Залишилось, ще зовсім трішки потерпіти.

— Може скажете щось на прощання? — Кирило точно поправився, бо знову почав іронізувати та докопуватись до мене.

Кирило такий.

— Ще можете поясните, навіщо це все робите, допомагаєте мені, лікуєте?

От, причепа яка, тільки покращало йому, то одразу почав нахабніти. Добре було коли лежав без сил і не задавав питань. І не був таким... противним. Стукнула по землі крюкою і відкрила прозорий прохід, якого Кирило не бачить, і стала чекати, коли він зробить ще два кроки... Один, два... Па-па.

Чоловік перемістився і зараз уже має бути на стежині, що веде до Магіче. Знаю, що він буде знову шокованим, але бродити з ним лісом цілий день, не маю бажання.

— Здихалась, нарешті, свого Кирила!

Лісо був радий, мабуть, ще більше за мене, бо він дуже не любить... Всіх. Так, він нікого не любить, навіть тих, хто приходить просто по гриби. Він одразу чекає від них загрози й думає, що вони прийшли зашкодити лісу. Навіть на дітей дивиться підозріло.

Я зняла з себе ілюзію і було так приємно знов відчути себе собою. Неймовірно круто, коли сонце світить на твою шкіру без призми магії. Та зовсім нема часу насолоджуватись життям, відпочивати чи просто мріяти, бо купа проблем звалилась на мої плечі.

— Лісо, Медея жива і вона може потрапити до лісу.

Але я дещо придумала, спробую забрати у неї цю можливість. Я ж знаю її особистий відьомський знак, а ще я ж володію магією, тому, я не така й безпорадна, вважає Воронир.

Іван-та-Мар’я — ця трава дозволяє організму досягти гармонії Інь та Янь-енергій. Допомагає людині досягти щастя в житті, притягує до нього те, чого бракує. Нечисть вона прибирає за допомогою резервів самого організму. А потім залатує енергетичні діри, в які може проникнути зло. Заспокоює нервову систему, при постійному застосуванні цієї трави людина помітно гарнішає. Але свої сили ця трава зберігає дуже недовго. Зібравши її напередодні дня Купала (коли вона дозріває), ви зможете нею повноцінно користуватися не довше одного місяця за місячним календарем. У засушеному вигляді вона з кожним місяцем втрачає близько 10 відсотків своїх цілющих властивостей, хоча хімічний склад її залишається колишнім. Я хочу цю траву використати не для людини, а для лісу... Допомогти йому стати сильнішим і залатати енергетичні діри. А ще, переробити одне заклинання, з’єднавши його із травою та відьомським знаком Медеї, щоб вона не змогла переступити грань лісу.

Вдяглась у свій звичайний одяг: джинси та футболку, взяла сушену траву, а по дорозі назбирала ще й свіжої. Тепер діло «техніки». Я відкрила прохід до першої крайньої точки лісу, а таких є п’ять, і до кожної треба буде піти, щоб промовити там заклинання, покласти траву та крихту своєї магії для захисту.

— Адо, це зашкодить тобі! — Лісо, ходив мені по-п’ятах й жмурився.

Та я добре його знаю. Він просто хвилюється за мене.

— Все добре. Я знаю що роблю.

Намалювала знак Медеї, зверху поставила траву і проговорила потрібні слова:

«Ліс сили набирається.

Ліс свої границі захищає

і зло у себе не впускає».

Повторила це на всіх крайніх точках лісу і тепер спокійно можу їхати до міста. Мені потрібно розібратися з вбивствами та й з Кирилом поговорити. Навіть уявити не можу, що він думає...

                                          * * *

Спочатку з’їздила до своєї квартири. Як давно я там не була, що навіть не віриться... А ще, скільки подій відбулось. Одна прогулянка на дно озера чого вартує. Взяла свій мобільний і прослухала безліч голосових повідомлень від мами, яка хвилюється за мене. Треба буде до неї теж заїхати, запевнити що все добре. Та, чи вийде? Бо, насправді, зовсім нічого доброго не має. Одні неприємності, що змінюються зі швидкістю світла, які назбируються і стають не просто моїми проблемами, а глобальними.

Перекусила сухим сніданком з молоком, висушила волосся за допомогою магії й подзвонив мобільний...

— Привіт, Кириле! — спокійно сказала й чекала його відповіді.

— Треба поговорити.

— Я зараз приїду у відділок.

— Не треба, краще зустрінемось на нейтральній території, де нам ніхто не заважатиме.

— Гаразд. Кажи де та коли?

— Я вже біля тебе і знаю що ти в дома, бо бачу твоє авто.

Я і не збиралась приховувати, що не в дома. Сама ж хотіла поговорити. Одягла легку літню сукню, бо вже скоро літо пройде, а я так і не засмагну ходячи у джинсах. Біла легка сукня, мов зефірка, мені дуже подобається, трішки плечі занадто відкриті, але нічого.

Вийшла із під’їзду й сіла в авто слідчого, який навіть привіт не сказав, одразу завів авто і ми поїхали. Кудись... За п’ятнадцять хвилин, я побачила наш пункт призначення — монастир Медеї.

— Минулого тижня я сюди зайшов і далі зі мною відбувались незрозумілі речі, які не вкладаються в голові. Про які не можу нікому розказати, бо інакше мене закриють у психіатричній лікарні й ніколи не випустять. Але у цьому всьому жахітті, є одна зв’язкова деталь...

Кирило так на мене дивився, що я почувала себе винною. Ніби це я його в магічний стазис відправила, а перед цим змусила прийти до монастиря. Я ж навпаки врятувала його.

— Це ти Дріадо! Ти ця деталь Це у тебе я побачив книгу Соріти д’Есте та Девіда Ренкайна «Геката: прикордонні обряди», тому й придбав таку ж. А потім поцікавився, чи є у нашому місті схожі культи, що присвячені Гекаті, та знайшов. За збігом обставин, поряд з гуртком, в який була записала Аліна. Та сама Аліна, наша підозрювана, яка зникла безвісти, а ти, до-речі, останньою її бачила. Що я можу сказати про Аліну? От що? Вона сама себе вбила й похована на безіменній могилі в Магиче...