Розділ 2.

Присіла у крісло, яке мені галантно запропонував Воронир. Глянула на стіл, на якому було багато вишуканих блюд: свіжі овочі, фрукти, випічка, різні види сиру, варення... І сервіровка була така ексклюзивна, що подібної ніде не бачила. Тут навіть були свіжі квіти, великі, яскраві соняхи. Краса та й годі. Не скажу що я забула де знаходжуся, просто хотіла почекати й побачити, що ж буде далі. А ще я пам’ятала, що дехто є нежитю, хоч і виглядає дуже навіть живим. І що Водя, нічого не відчуває, тому це все організовано для мене.

— Подобається? — запитав чоловік, який уважно наглядав за мною.

А я не могла не скуштувати... Все ж таки старалися для мене...

— Подобається. Та, краще поясни, для чого це все? — я хотіла знати що відбувається, бо бачила що щось не так.

— Адо, тобі краще залишитись тут... Бо тільки тут, ти будеш у безпеці.

— У безпеці?

Що це він має на увазі? Воронир точно щось знає, та не говорить...

— Поясни, бо я не розумію, про що ти. Ми ж убили Медею, а до лісу Темна не зайде, а ще я скоро заручусь підтримкою Ковену дріад... Сподіваюсь, що заручусь, бо мені ще знайти розрив-траву потрібно для аудієнції. Але я думаю... ні, я вірю, що в мене все вийде.

— Ми не убили Медею, точніше ти... Вона жива, живісінька і твоє заклинання вона вже поборола, подавила, тому що сильніша. І це їх ще більше розізлило. А Темна знайде шлях зайти, або знайде тих, хто може зайти до лісу, як, наприклад, зайти може Медея і вона точно це зробить. Медея мстива, жорстока та вигадниця ще та...

Настала пауза, гнітюча та сумна. Я думала про щойно почуте від Воронила, який говорив спокійно, беземоційно. Він точно знав про що говорить. Не те що я, наївна... Я ж думала, що вбила Медею, навіть загордилася собою. Медея ж стародавня чаклунка, жриця Богині Гекати, а я недоучка проти неї.

— Дріадо, я не хочу бачити твою смерть. Тому прошу тебе залишитись. Моє озеро в безпеці, ніхто сюди не зайде, ні Медея, ні Темна, ні Ковен дріад. У тебе буде все необхідне.

Ще раз пробіглась очима по великій, розкішній залі, в якій було так багато золота. Золоті рами на картинах, золоті вази, амфори, статуї. Усе тут виблискувало коштовним камінням. Та, все одно, я не залишусь тут, не ховатимусь.

— Що буде, коли мій ліс, — як важко таке вимовити в голос, — Впаде?

— Що буде?.. Темна поглине всю магію, енергію лісу, вб’є усіх магічних мешканців. І направиться до Ковену дріад.

— Навіщо їй весь час вбивати? Їй що, магії мало, вона і так могутня! — емоції,.. мої емоції вирували і я зірвалась на крик, бо ніяк не могла зрозуміти, навіщо Темна це робить? Для чого?

— Усе дуже просто. Та, на жаль, я зрозумів це надто пізно. Я був такий закоханий та засліплений. Вірив в обіцянки, які вона мені давала. Ще один ліс і ми зупинимось... Ще одну расу знищимо і все, будемо жити у своїх володіннях, насолоджуватись вічним життям, — чоловік заплющив очі, наче бачив ті події... — Але кінця війни та смертей не було. І не буде, тому що, для вічного життя Темній, потрібна енергія. Найкраще їй підходить магічна, вона сильніша і її на довше вистачає...

Воронир подивився на мене так, наче хотів, щоб я сама зрозуміла, до чого він веде... Та я не розумію. Я не...

— Останній ліс, останній Ковен дріад... Останні магічні істоти... Воронире, а якщо магії більше не залишиться, то де черпатиме її Темна?

Я запитала і, здається, уже знала відповідь, яка так лякала.

— У людей! Якщо не стане магії, Темна вбиватиме людей і забиратиме енергію у них, — проговорила я очевидне, хоч сама й запитала.

— Так. Усе вірно.

— Її потрібно зупинити! Але як?

Ось головне питання! По виразу обличчя Воронира бачила, що він впевнений,.. Що Темну дріаду ніяк не зупинити... Але тут у мене постає ще одне запитання, а може й не одне?

— Чому ти так впевнений, що її не зупинити? Я просто не вірю, що не має жодного способу, варіанту, шансу...

— Немає, Дріадо... Не-ма-є... Вона — це...

Він не договорив, а мені раптом стало неймовірно цікаво почути історію, їхнього знайомства та кохання.

— Це правда, що сказала Медея? Що Темна встромила тобі у серце кинджал і забрала твою магію, щоб вона не дісталась Ковену?

— «Встромила кинджал у серце» — це метафора, Адо. Арії не потрібна зброя, щоб забрати магію. Це і є її основною зброєю. Вона просто поглинає енергію, магію і це її прокляття, яке вона перетворила на смертельну зброю та засіб помсти.

Арія? Темну звати Арія... І вона поглинає енергію?.. Стоп!.. Дріади не поглинають енергію, вони навпаки її віддають, діляться нею зі світом, переважно з лісом, природою.

— Як так? Чому Арія, поглинає енергію, а не навпаки?

Воронир відвернувся від мене, а потім піднявся і підійшов до вікна, за яким була вода й вирувало підводне життя. Я розуміла, що він знає, що сталось із Темною і чому вона не така, як інші дріади. Та не впевнена, що він поділитися зі мною. Це точно щось дуже особисте!

Доїла салат, дожувала виноград, з’їла цілий кекс з родзинками та випила горнятко чаю. Все, не можу більше їсти. Здається, наїлась на декілька днів наперед. А Воронир продовжував стояти й дивитись у вікно. Коли, нарешті, повернувся до мене, то виглядав засмученим і задуманим...

— Адо, залишайся тут... — його голос був лагідним, ще жодного разу не чула ці нотки в його голосі. Але, не зважаючи на це, я похитала головою й встала з-за столу.

— Мені час! Дякую за гостину.

В якийсь момент, мені здалось, що Воронир не прийме моєї відмови і не захоче доставити мене на поверхню. Та, він скривився і з неохотою створив довкола мене повітряну бульбашку.