Розділ 22.

Після того, як взяла зразок крові з картини, про мою, досить живучу «знайому», Медею, знову підійшла до тіла мертвої дівчини. Глянула на Пілота, на Іллю, вони розмовляли, складали список ворогів чоловіка і, підозрюю, він величезний, тому це затягнеться на довго. Схилилась до Регіни, доторкнулась до її руки, заплющила очі й зосередилась, намагаючись про сканувати її на вміст магії і зробити “аналіз”, класифікувати за стихією, якщо магія в її крові знайдеться. І вона таки знайшлась. Точніше її залишки, бо всю забрав вбивця. Тобто “висмоктав” якось чи чимось, може якийсь артефакт для цього використав, точно не можу сказати. А от що точно, це те, що у Регіони в крові була присутня магія вогню. Розплющивши очі, я відчула на собі чийсь важкий погляд. Оглянувшись, побачила, що на мене не кліпаючи дивився Пілот. І, хоч Водя затвердив мене, що цей чоловік не вбивав дівчину, та я все одно маю це перевірити. Для цього, я знаю один, чудовий спосіб. Вбивця, точно володіє магією, тому мені потрібно дізнатись, чи є магія у Пілота. Та, це легко сказати... Щоб перевірити, мені потрібно тілесний контакт з об’єктом, який не так легко організувати...

— Адо, може досить тут ходити колами, та зиркати на?.. — Водя не договорив, а виразно подивився на Пілота.

А я ж ще не можу придумати, як доторкнутись до нього, тому й кружляю...

— Антонова! Підійди на хвилинку,— мене покликав Ілля і я, звісно ж, підійшла. А він стояв саме біля Пілота і це був мій шанс... Тому, я незграбно підвернула ногу й упала просто на чоловіка, який упіймав мене за руки. Є контакт! Та, тієї ж секунди, як наші руки доторкнулись, відчула, що не можу прочитати чоловіка, зовсім, ніяк, він наче закривається і... Жодної інформації.

— Обережніше, — промовив він мені.

Я відступила від нього на крок не розуміючи, що щойно було. Тому й Іллю, не уважно слухала, а тільки головою хитала, бо обмірковувала ситуацію.

Потім поїхала у відділок і, близько двох годин, заповнювала документи, вивчала докази й детально все записувала, а в кінці написала свій висновок. І, ось, нарешті, їду у машині до свого лісу, на дворі глуха ніч і, здається, сьогодні зовсім нічого не їла. А водяний більше не з’являвся. Залишила машину в Магіче на звичному місці й попрямувала до лісу. Добре, що цього разу мені не зустрівся Славомир, бо щось часто він мені на очі потрапляв.

Коли перетнула грань лісу, до мене вийшов Лісо і подав крюку. Відкрила прохід до хатини в якій світилось світло. Зайшла. За столом сиділа Аліна і я присіла біля неї.

— Як пройшов день? — запитала у неї та дівчина не відповідала. А поряд мене, стали Лісо і Водя, якось занадто близько, порушуючи мій особистий простір. Я не зрозуміла, що це на них найшло, поки Аліна не почала говорити.

— Я не все тобі розповіла... Адо. Я знала що Макс, вб’є Яну, знала, що прийдеш ти і знайдеш мене.... Медея, дала мені завдання, яке я мала виконати, щоб остаточно отримати її довіру й зайняти місце біля неї. Натомість я мала отримати знання, магію, більше магії, а не ту крихту, якою зараз володію. Вона обіцяла мені! Та, Макс мертвий. А йому Медея обіцяла більше ніж мені і він був ближчий до неї. І я знаю, що приречена, бо накоїла надто багато помилок, тому... Мені назад дороги не має! І тягнути тебе за собою я не збираюся. Ти була доброю до мене, намагалась врятувати. Допомагала.

Аліна промовляла слова, які ранили душу. Невже мене знову обманули? Обвели круг пальця? Сплели павутиння і наглядали, як я у нього потрапляю?.. Як же гірко й гидко було водночас Я ж від щирого серця хотіла врятувати Аліну, вберегти. А виявилось, що це все — брехня. Вона весь цей час говорила не правду... Але, як їй вдалось мене обманути, я ж серцем відчувала, що її слова правдиві?

 — Як тобі вдалось мене обманути? — хочу знати, бо набридло потрапляти у такі ситуації.

Тільки вчора отримала урок від відьмаків. Глянула на Водю, на Лісо... Вони знали? Знали й нічого мені не сказали? Невже знову хотіли таким чином дати мені урок? А тепер стоять, мов два лицарі в обладунках, й з висоти наглядають. Ну, почекайте. Я вам ще покажу! Організую, урок!..

— Медея вправна чаклунка і дуже винахідлива. Будь з нею обережною.

Аліна зняла з руки персня й простягла мені. Я взяла його і одразу поклала на стіл, бо він був гарячим, наче щойно з печі.

— А, яке саме завдання ти мала виконати?

Аліна не спішила мені відповідати, а я дивилася на неї вже по іншому. Наче дівчина зняла персня й стала зовсім іншою людиною. З темним нутром і кам’яним серцем... Ще б пак. Вона ж сама сказала що знала, що її сестру уб’ють. Це просто жах якийсь. Це не вкладається в моїй голові. А ще, у дівчини насправді більше магії, ніж я спочатку побачила.

— Спочатку втертись до тебе в довіру. Потрапити до лісу, разом із тобою звісно, бо без дозволу, запрошення господарки лісу, переступити грань, мені зась.

Невже я така ідіотка? Вірю усім, по сторонах не дивлюсь, у пастки потрапляю та й ліс свій наражаю на небезпеку. А ще не слухаю, що мені говорять Лісо й Водя. Вони ж одразу мені говорили, що я дарма сюди привела Аліну.

— Потім, знайти спосіб, чи випитати у тебе, як зняти захист, який був накладений Ковеном Дріад...

Дівчина продовжувала і я уважно слухала кожне слово, бо вперше про таке чую...

— Хвилинку!.. — заговорила я, бо згадала цікаву деталь, — Медея ж може зайти до лісу. Вона сама мені це сьогодні говорила...

— Можливо, Медея й може, а от Темна дріада — ні. То, вони разом? Спільними зусиллями виступають проти мене?..

Аліна піднялась. Водя з Лісо ще ближче стали до мене й з попередженням дивились на неї. На що дівчина тільки посміхнулась.

— Бережи себе Дріадо! І уважно обирай друзів, — вона розтиснула кулак, в якому побачила скляну баночку, зовсім малу і... Мою. З отрутою. І швидким рухом все випила.

— Ні! Ні!..

Я кинулась до дівчини, яка повільно осідала на підлогу та, мене впіймав Водя, сталевою хваткою, й не відпускав.