Розділ 19.

Їхала автомобілем та думала, як поступити з Кирилом. Скільки можна йому розповісти, щоб повірив і не здав у лікарню? Я ж уже стільки правил порушила, поступаючи по велінню серця. Моя совість чиста. Я ж не давала жодних обітниць і обіцянок Ковену дріад. І я ж не у їхньому складі. І взагалі не впевнена, що туди потраплю, що мене приймуть. Тому, фактично, Я ВІЛЬНА! Ця думка окрилила мене, дозволила посміхнутись та знайти правильне рішення. А воно точно є.

Приїхала у відділок. Добре, що у мене вільний графік і я працюю тільки тоді, коли є робота, тобто — вбивство, смерть. Тому ніхто не чіплявся, що мене не було на роботі цілий день. Направилась до кабінету слідчого Сергіїва і сюрприз...Його немає і ніхто не знає де він є. Дідько! Тільки б він сам не пішов до культу Гекати. Потрібно глянути на його робочий стіл. Подумала про це підходячи до дверей кабінету і... Вони зачинені. Та, магія мені в допомогу. Чарівна іскра, велике бажання і замок відчинився.

Я швидко зайшла, присіла за стіл й почала шукати щось, що допоможе мені зрозуміти де Кирило. Але, перед цим, витягнула з кишені телефон і ще раз подзвонила до нього, та, як і першого разу, він не відповів. Це мені дуже не подобалось і з кожною хвилиною тривога наростала. Перше, що привернуло мою увагу, це книга, Соріта д’Есте та Девіда Ренкайна «Геката: прикордонні обряди». Соріта - відомий західний практик. З її легкої руки ритуали священних вогнів Гекати проводяться з 2000 року регулярно по цілому світі, у закритих культах, в честь Богині. Цього тижня я придбала таку ж книгу і почала читати та, ще не дочитала. Я то зрозуміло чому придбала книгу, а Кирилу навіщо вона? Він ж не цікавиться містикою, бо закоренілий скептик, а книгами з цієї області, так взагалі, не раз же казав, що це повна дурня та шахрайство, а люди, що це пишуть — шарлатани. Може, бачив у мене і тому вирішив собі придбати? Чи, може, він щось знає? Відкрила книгу, на загнутій Кирилом сторінці. Це був фрагмент славня з втраченої п’єси Софокла «Зельєкопи» (V століття до н.е.):

Гелій - владика безстрашний та вогняний.

Цариці, Гекати, обладунок!

Адже на троні тьми вона,

Вражає, й темряву по роздоріжжі несе,

Увінчалась дубовим листям глава

І плетення зі змій отруйних.

Як це зрозуміти? Дурня якась. Хто так пише, що нічого не можна зрозуміти? Яке плетіння зі змій отруйних? Та найголовніше... Хто такий Владика Гелій? Головоломка не на один день. Та, зараз мені потрібно знайти слідчого, а не вірші розшифровувати, які написані ще до моєї ери.

На столі більше не було нічого цікавого. Лежала ще тека з особистою справою Аліни, в якій не було нічого цікавого. Вона законослухняна громадянка, яка не порушувала закону та й взагалі нічого. Вона ж медсестрою працює у дитячій клініці, а ще, допомагає у притулку та відвідує уроки садівництва... Садівництва? А такі існують? Прочитала адресу, де проходять уроки і вийшла з відділку.

Приїхавши на за адресою, не побачила нічого такого, звичайна будівля, не нова й не стара, з пластиковими вікнами та красивими клумбами. Працівники підтвердили, що тут проходять уроки садівництва. Тому я знову залишилась “з носом”...

Йдучи до машини, думала про Кирила і про заклинання пошуку, яке доведеться провести, адже, я хвилююсь за нього. А воно не таке й просте, особливо у місті. Зупинилась й буквально завмерла. Я не рухалась, не дихала і,навіть, не кліпала. А переді мною височіла висока готична споруда, сірого, місцями чорного кольору, як і енергетика, яка йшла від неї. Це, здається, не церква, це монастир... Покинутий.

Підійшла ближче, бо підсвідомо розуміла, що не просто так ця споруда привернула мою увагу. А ще побачила авто Сергієва, а його ніде не було видно. Помітивши невеличкий закинутий фонтан, одразу впізнала її. Статую тристоронньої Гекати, що тримає факел. Це точно воно... Місце, де збираються послідовники Темної Богині. Мені назустріч вийшли три, чорні собаки. Вигляд у них був не надто привітний. Вони дивились на мене так, наче хотіли з’їсти. Ставало страшно, тому я почала акуратно відходити назад, поки не вперлась у двері монастиря. Але вони не були зачинені, на превеликий жаль. Відчай підступав до мене все ближче. Повернулась до дверей, а собаки повільно підходили й гарчали. На дверях, біля ручки, були символи, що належать Гекаті і не тільки... Мабуть, це головоломка якась. Натиснула на “факел”, “ключ”, “змію” та “батіг” і двері відчинились. Зайшла в середину й видихнула з полегшенням та, зарано, шлях, тільки починався. І я це чудово розуміла. А ще побачила, що в середині усе не таке, як ззовні. Відсутнє відчуття занепаду й покинутості.

— Кириле... — тихо покликала, та відповіді не було. Кругом тиша.

Велика, простора зала, посередині широкі сходи та сяйво свічок, що горіли у свічниках прикріплених до стін. Піднялась сходами й повільно рухалась коридором, не знаючи, що зараз побачу. Та, моя уява підкидала мені різні варіанти й усі були криваві, страшні й негативні та стосувались слідчого. Підійшла до напіввідкритих дверей, заглянула в середину і, одразу відсахнулась.

— Заходь Дріадо, я чекаю, — голос мелодійний, чуттєвий та, водночас, владний.

А сама власниця — чарівно прекрасна, це зрозуміло навіть по тому маленькому фрагменту, що побачила крізь шпарину. Оглянулась на коридор, такий порожній й холодний... Назад дороги не має. Тільки вперед.

Одним ривком відчинила двері й зайшла в середину і мене засліпило від разючої, ідеальної краси жінки, яка спокійно може носити на чолі надпис: “найпрекрасніша жінка у Світі”. Та, вона і так це знала і насолоджувалась даним моментом. Їй відверто подобалось читати, що я це визнаю. Вона ніжно посміхнулась, оголюючи ряд білосніжних зубів. Її пухкі, спокусливо малинові губи, почали рухатись і звуки складатись у слова.

— Мене звати Медея.

Оголосила жінка і повернулась до свого заняття, яке я перервала, а може й ні, вона ж сама сказала що чекала на мене. А займалась вона — чаклунством... Самим справжнім, високопрофесійного рівня. Кожен її рух був настільки впевненим, бо вона точно знала що робить, скільки чого брати, як і коли класти до казана.