Розділ 15.

Водя, виглядав не дуже добре і ледь стояв на ногах, тому я встала... бо хвилювалась за нього, хоч він уже і так мертвий

— Все добре?

— Так, він мертвий,.. — я ж питала про його стан, а не про Макса.

— Ти!.. Ти вбив його? Чесно? — я була здивована, бо думала, що Макса буде не так просто знищити.

Думала що Водя просто затримає його, поки ми з Аліною доберемося до лісу.

— ...І погана новина... — водяний присів поряд мене, всіх по черзі оглянув, та продовжив, — Медею, не так просто буде вбити, як її “собачку”. Вона, не просто обдарована людина...

— Ти її знаєш? — моєму здивуванню не було меж... і ще хвилюванню.

Бо, якщо Водя її знає, то це точно не до добра.

— Знаю. Колись, ми були близько знайомі...

— Близько знайомі?

Що це він має на увазі? Бо, на сленгу сучасності, це означає... Секс без зобов'язань.

— Гаразд, почну спочатку, щоб ви зрозуміли хто така Медея, — я не стала перебивати бо цікаво було почути про знайому Воді, — славнозвісну Медею.

— Медея — молодша дочка колхідського царя Еета. Ясноока Медея, була жрицею в храмі Гекати, богині чаклунства і магії, та її ученицею. Геката навчила її досить складним магічним прийомам: як приборкати вогонь, зупинити річку, зціленню, омолодженню... Та щастя дівчині, на жаль, це не принесло.

Вона допомогла своєму коханому Ясону, але той, кинув її, бо вирішив одружитися з молоденькою коринфською царівною Главкою. А Медея, розлютившись, прислала суперниці у подарунок, розшиту сукню, ніби то в знак примирення. Сукня, думаю, була просякнута отрутою соку аконіту. Медея любила цю рослину... Потім Медея здобула собі гучну славу чаклунки й обманом стала царицею, одружившись з Егеєм, й отруїла героя – сина Егея – Тесея. На бенкеті вона послала Тесею кубок з отруєним вином. Я теж був на тому бенкеті і було весело, поки не почався хаос, через витівки Медеї. Вона вбила всіх, хто насмілювався сказати щось проти неї. Темна дріада і Медея, як ви, мабуть, вже здогадались, — Водя дивився виключно на мене, а я сиділа з відкритим ротом і уявити не могла, що події, про які він розповідає, правдиві, а не вигадка чи легенда або міф — дружили. Вони одразу знайшли спільну мову й часто допомагали одна одній.

— А зараз? Вони ще...

— Не знаю, після моєї смерті, я не цікавлюсь Темною, як і Медеєю. Та, останнє, що пам’ятаю, вони посварились, не зійшлись в інтересах, не поділили здобич...

— Як вбити Медею? — запитала я, боялись почути відповідь.

— Це буде не просто. Вона могутня древня чаклунка. Як і Темна.

Далі почались сперечання Лісо і Води. Вони прирікались, звинувачували один одного, й жартували, наче вправлялись у чорному гуморі. Все, як вони люблять.

Аліна все ще не отямилась від шоку, тому сиділа сама не своя. Я вирішила зготувати їй заспокійливий чай з трав. Напоївши дівчину, поклала її спати на своє ліжко й повернулась до своєї нечисті.

— Не потрібно було сюди її приводити, — заявив Водя.

Перепитувати, про кого це він, не було потреба, я і так це розуміла, та, я не могла її покинути. Ну, така я вже є. Та мене здивувало те, що поки я відлучалась, Лісо з Водею об’єднались проти мене. Ну, це нормально?

— У мене не було вибору!..

Так, здається, мені теж потрібен заспокійливий чай і сон... Та, спочатку, хочу пройтись лісом, подихати його повітрям, послухати його. Чи все тут добре?

— Я пройдусь лісом... Лісо, поки мене не було, нічого не трапилось?

— Так, Адо. Там для тебе є один сюрприз. Піди глянь і виріши що з ними робити.

— Невже нові наречені? Знову прийшли до лісу?

— А то. Ще й один, відьмаки. І хитрі які, вирішили магічну пастку розкласти, щоб тебе впіймати. Та я їм допоміг, але так, що вони самі туди й потрапили, от і висять...

Я зрозуміла Лісо, знаю його жорстокий гумор. Мабуть, сидять у своїй же пастці, не один день, без води та їжі. Тому треба поспішити, визволити, а потім прогнати. Та так, щоб більше і не думали повертатись. Пішла переодягатись у довгу, закриту сукню болотяного кольору, схожу на мішок, а далі провела потрібні маніпуляції зі своєю зовнішністю й магічно її підправила. Прискіпливо подивилась на себе, на такі ненависні бородавки й сірий колір шкіри, зі глибокими зморшками, та гнилими зубами. Перлиною образу був, звісно ж, ніс. Такий довгий, горбистий та кривий, що жах. Як залицяльники побачать, так одразу передумають у дружину брати. Рушила до виходу і взяла свою вірну крюку.

— Лісо, приглянь за дівчиною. Тільки дивись мені, не лякай, бо знаю тебе.

Він невдоволено хмикнув й відвернувся.

Я відчинила двері й нарешті вдихнула свіжого повітря, якого так не вистачає в місті.

— Я проведу.

Біля мене з’явився Водя, в людській подобі, з якою він, останнім часом, не розлучається. Чого б це раптом?

— Не боїшся бути поміченим? Ще на тебе полювання почнеться, — пожартувала я.

А ще уявила, як комічно зараз виглядаю біля красеня богатиря. Посміхнулась, заплющивши очі, поєдналася зі стихією вітру і полетіла лісом, шукаючи відьмаків. Вітер сьогодні був добрим, тому допоміг мені, направив у потрібний бік, і я вже швидко побачила "наречених", що висіли в повітрі, в магічній сітці, яка б витримала дракона, не менше.

Розплющила очі й відкрила крюкою прохід, неподалік чоловіків, Водя пішов зі мною.

І я не складала хитромудрих планів й збиралась просто визволити їх, відкрити прохід до грані лісу і заштовхнути їх туди за допомогою магії, а потім і виштовхати з лісу.

Та Водя, мене зупинив, впіймав за руку й не дав зробити кроку.

— Стій, не поспішай. Якщо це справді відьмаки, то можуть бути ще сюрпризи

Щось досі, жодних сюрпризів не отримувала ні від селян, ні від відьмаків, тому скептично подивилась на водяного. Та він не здавався, а пішов вперед, а мені жестом показав стояти. Далі, він на ходу, натягнув на себе образ водяного, страшного та такого ж гидкого як і я, хоча... Ні, водяний бридкіший.