Розділ 11.

Ми з Кирилом їхали машиною в село, де, за словами Тетяни та Григорія Сокол, залишилась їхня молодша донька Аліна, яка, за їхніми ж словами, була настільки вражена звісткою про смерть, що їй стало погано і вона залишилась в дома...

— Мені одразу здалася дивною поведінка Аліни. — почав ділитись враженями Кирил. — Дівчина працює медсестрою у поліклініці й за два роки не брала жодного додаткового вихідного, навіть не хворіла за цей час, а навпаки, часто підміняла колег. А тут, з невідомих причин, взяла вихідний та поїхала до батьків, залишивши сестру саму і, саме цього дня, її вбивають... Збіг? Не думаю.

А от мені не віриться, що винна Аліна...

— А ще вона не приїхала з батьками, а залишилась сама... — продовжив слідчий.

— Кирило, а ти колись втрачав близьких? — раптом запитала я чоловіка.

— Ні. Не втрачав. А на що це ти натякаєш? Що я не знаю, що переживають люди, які втратили близьких?

— Припустимо...

— Може й не знаю. Та, я точно знаю психологію їхньої поведінки. Тому, висновки роблю саме з цього та робочого досвіду, якого чимало...

Кілька хвилин ми їхали мовчки... Потім Кирило пригадав про мій прогул.

— Тож, де ти була, Адо? — чоловік зосереджено вів авто і...

Він знав де я була. Я уже добре вивчила Кирила Сергієва... Й точно знаю, що якщо його щось чи хтось цікавить, то він точно все про це дізнається... Але, що саме він знає? Потрібно це вияснити. Оглянулась на Воду, що сидів на задньому сидінні й дуже уважно слухав мою з Кирилом розмову. І хотілося б без свідків... Та, навряд водяний мене послухає, якщо він водяний, бо на рахунок цього у мене сумніви...

— В лісі... Люблю проводити там час. На самоті з природою. Захопилася й не помітила як пробіг час...

— П’ять днів? Серйозно? Не помітила? А спалах невідомої хвороби у селі Магіче, яке знаходиться поряд того лісу, де хатина твоєї померлої бабусі, яка, до-речі, незаконно побудована, бо не має жодних документів...

Багато він знає... І про Магіче з хворими селянами, і про хатину бабусі та про її смерть...

— Ким була твоя бабуся? Вона не має жодних офіційних документів. Ні свідоцтва про народження, ні свідоцтва про смерть. Вона жила відлюдницею, продаючи селянам трави, ягоди, гриби і цим й виживала. Адо, може вона взагалі тобі не бабуся?

— Звідки у тебе ця інформація?

У бабусі й справді не було жодних документів. Тож, звідки Кирило про неї скільки знає?

— Не важко вирахувати куди ти їздиш. Знайомі даїшники, доповіли твій маршрут. Я їздив у село, в якому думав тебе знайти, у Магіче. Та не знайшов, зате почув багато цікавих історій.

Не розумію, чому він лізе не у свою справу? Навіщо стежить за мною, копирсається у минулому моїх родичів? Що він хоче знайти? Що йому потрібно?

— А ще мені доповіли про чарівне одужання всіх хворих, яким не могли допомогти лікарі. Бо не могли жодним чином поставити правильний діагноз і не знали, як і чим лікувати.

Я промовчала. Не було бажання вдавати, що я нічого про це не знаю чи, що почуте, мене вразило. Або навпаки, - все заперечувати. Бо знала, що все, що я скажу, буде використане проти мене.

— Сподіваюсь ми швидко впораємось, бо мені ще звіти писати, як і тобі, яких накопичилося за час твоєї відсутності.

— Сподіваюся.

Якась дивна гра у нас Кирилом. Він розуміє, що у мене є таємниця, якою не хочу ділитись і, здається, йому це подобається, тому він помалу, смакуючи, розплутає цей клубок, не поспішаючи, тримаючи мене в полі зору. І тут мене осяяло. А якщо це Кирило посприяв, щоб влаштувати мене на роботу в поліцію... і ще й посаду помічника експерта криміналіста? Мене, людину, яка щойно закінчила університет. Від цієї думки стало недобре...