Розділ 10.

Вибігла сходами і йшла по коридору віддихуючись. Нарешті зайшла в кабінет Кирила, він був не сам. Побачивши мене, він скривився і був дуже незадоволений. Я привіталася, а Кирил, мабуть чекаючи щоб сторонні вийшли, почав свою браваду, до якої я, чесно кажучи, була готова, бо знала про прикрий та мстивий характер слідчого.

Чомусь мені трапляються такого типу люди й не дуже люди, це я про Лісо, прикрі, буркітливі, мстиві, капризні. Чи то зі мною щось не так, і я притягую їх, чи...

— З'явилась пропажа! — довга пауза, така виразна й гнітюча.

Та, я витримала її, бо знала, що це ще не все, й буде продовження.

— Ти де була? Чекаю пояснень! Я тебе прикриваю, обманюю всіх, що ти хворієш, працюю за двох, тому заслужив, як мінімум, на пояснення.

Кирил говорив на підвищених тонах. Я відкрила рот, щоб хоч щось сказати у своє виправдання, та він підняв руку, зупиняючи мене.

— І навіть не думай, вигадувати небилиці. Попереджаю, моє терпіння ось-ось лопне.

Як же важко... Може на нього чарами вплинути. Знаю, що не можна. Та що ж робити?

— У мене була інша справа, дуже важлива! Питання життя і смерті! Вибач, що не попередила. Такого більше не повториться. І, дякую, що прикрив.

— Щось я сумніваюсь, що не повториться, знаючи тебе.

Дзвінок телефону мене врятував.

— Третя жертва. Їдемо на місце злочину, — сказав Кирило і ми вийшли з кабінету.

                      * * *

На цей раз, місце смерті не покинутий підвал чи будівля, а квартира, у багатоповерхівці, закритого містечка в центрі міста. Слідів зламу не має. Отже, жертва знала вбивцю й впустила його, або...

— Що скаже експерт криміналіст? — Кирило досі злий на мене.

Та, якщо чесно, мені було не до його роздратувань. Я намагалась знайти хоч якісь зачіпки, хоч якусь ниточку, щоб зрозуміти куди рухатись далі. Але емоції, кляті емоції. Навчусь я колись їх виключати? Так не хочеться постійно це переживати, осадкові емоції смерті жертви. Вони дуже заважають та виснажують. Замість того, щоб збирати докази, я ховаю обличчя й витираю сльози з очей, щоб ніхто не бачив, бо почнуться плітки, що експерт криміналіст не справляється з роботою і мене попросять піти.

— Ну? Ще не достатньо нагулялась? До-речі, ти так і не сказала де була.

Поведінка Кирила переходить межі. Він забагато собі дозволяє. І це сталось... Спалах гніву витіснив всі інші відчуття. Як несподівано... Та дякувати Сергіїву не збиралась.

Підійшла до тіла, яке лежало на підлозі, поряд із диваном. Дівчина нарядно одягнена, у світло голубі, широкі штани і дуже короткий топ такого ж кольору, що відкривав ідеальний живіт. Волосся пряме, каштанового кольору. Обличчя без косметики. А причина смерті, як і в попередніх дівчат: втрата крові, через невелику рану на шиї. Її очі, були широко розплющені й дивились на стіну, на якій нічого не було. Зовсім нічого, вона біла, чисто біла. Але я прикликала магію, зовсім трішки, і цього було достатньо, щоб побачити, що було приховано від усіх.

На стіні була наче схема, з особливими інгредієнтами... Як я зрозуміла, потрібно чотири магічні стихії: вода, земля, вогонь і повітря. Щоб перевірити свою теорію, я доторкнулась артерії на правій руці вбитої, зосередилась на відчуттях. Теорія виявилась хибною, бо у дівчини не було жодної краплини магії.

А ще вона не була отруєна, як попередні. В її організмі не було отрути. До неї була застосована магія, бо я чітко бачила осадковий магічний слід. Дивно, щоб здобути краплину магії, використали її цілу жменю. Де логіка? А ще, як виявилось, у дівчини магії немає. Як вбивця міг помилитись? А ще не зрозуміло є те, що збирають, ніби то, магію чотирьох стихій, а попередні дві жертви, мали магію води. Невже і там вбивця помилився? Щось занадто багато помилок...

Зосередила увагу знову на стіну й побачила замкову щілину, а знизу золотий ключ і знову символи Гекати.

— Геката не така однозначна, як прийнято вважати. Згідно з халдейським оракулом вона – Світова Душа. Одна з Основоположних світових сил: «Мати Сила» або Геката. Процес творення може здійснитися лише за участі третього божественного начала – жіночого. Материнська суть, яка іменується Силою, і займає положення між Першим і Другим Розумом.

— Що ти тут робиш? — прошепотіла я ледь чутно. І була в шоці.

Не вірю своїм вухам. Не вірю своїм очам. Що тут робить мій водяний? От що?! 

Я вирячила очі на напівпрозору субстанцію чоловіка, якого, слава Богу ніхто не бачить, окрім мене. А він, просто стояв, такий спокійний, із закладеними у замок руками, дивився на стіну й розповідав про Гекату, наче я його запитала. 

А я ж не питала... Я ж взагалі не знала що він може бути тут...

— Ти можеш вільно пересуватись? А це безпечно? Як ти мене знайшов?

Я запитала, та насправді сама знала відповідь, що водяний не може далеко відходити від свого водяного царства. Не може! Тоді, як Водя тут? Що ж за день такий?

— Водяний не може відходити далеко від свого царства, та я не простий водяний. Тому тут... А Лісо і сам зможе пригледіти за селянами Магіче.

— Сам? Але ж ви...

— Посварились ми! — відповів Вода надто емоційно.

Він був напівпрозорий але у своїй подобі, без страшного образу водяного. Що й на краще, бо той образ мені не дуже подобається.

— Адо, ти працюєш чи стоїш без діла, витріщаючись на білу стіну? — знову гаркнув на мене Кирило.

— Сергіїв як з ланцюга зірвався, ходить всюди і гавкає на всіх, — сказав фотограф Дмитро і почав робити знімки.

Я теж взялась до роботи, зібравши спеціальним інвентарем докази і ще шукала відбитки пальців, та їх ніде не було. Потім знову глянула на схему на стіні і...

— Хто її намалював? — запитала я Водю, та відповів Дмитро.

— Що? Ти про що? Кого намалював?

— То я про своє... — відповіла Дмитру, а сама виразно подивилась на водяного, який розглядав карту, біля стіни.

Він був такий зосереджений, що не одразу відповів.