Розділ 3.

— Дамочко, мене не цікавлять ваші міфічні історії... — досить грубо Кирило перервав розповідь жінки.

А я спостерігала як змінювалася її міміка, як очі стають темнішими, а вени на обличчі виразнішими.

— Здається мені, що ви надихались отруйних випарів! — серйозно... Кирило сьогодні в ударі.

Та, може це і на краще, бо важко пояснити ці зміни. Я вдихнула та видихнути не могла, тут і справді важко дихати. По правій руці пробіглись іскорки магії, вони залоскотали шкіру і залишили по собі шлейф звичного болю. Після смерті Ярослави, сили в мені справді побільшало і це ще легко сказано. В лісі я яскраво відчула, як енергія вібрує у мені, тече по жилах. Як змінилось все довкола та й я сама. Так, я змінилась, навіть кольори стали інші, яскравіші, насиченіші.

Спочатку це лякало, важко було звикнути й контролювати магію. Я була мов немовля, яке спотикалося, падало, набивало гулі. Та, під опікою Лісо, я швидко вчилась, звикала до себе нової. У місті було легше, бо зв’язок з природою слабший й себе контролювати легше ніж у лісі. Все мінялось...

— Краще йдіть! І забудьте сюди дорогу, — жіночка, втрачала контроль і здається зараз щось буде...

Інтуїція мене не підвела, та такого я не чекала. Рослини, що були у приміщенні, а їх було багато, ожили й кинулись на нас, їх стебла росли на очах, обгортали руки, ноги, драпали гострими шипами, стискали та намагалися не просто завдати болю, а розчавити.

Це все відбулося за лічені секунди і я настільки була збита з пантелику, бо ще жодного разу не бачила щоб хтось керував рослинами крім мене та Ярослави, що шоковано очманіла. Але почувши крик Кирила від болю, отямилася, заплющила очі й постаралась перехопити контроль над рослинами-вбивцями.

Та вийшло це не одразу, зустріла шалений опір, тому довелось постаратись щоб перемогти. Я наче фізично перехопила ниточки контролю і потягла на себе. І в цю ж мить напад припинився. Гілки та стебла впали на землю й одразу висохли. Темрява, що була у них, зникла, я витіснила її своєю магією — життям. А життя і смерть, дві кардинальні крайнощі. Протилежності, які не вживаються одна з одною. Коли приходить одна, йде інша. Моя магія, це — життя! А магія цієї... Ще точно навіть не скажу хто вона, та її магія — це смерть.

— Що це було?

Кирило піднявся на ноги, він був вражений, здивований та розгублений. Добре його розумію, коли стикаєшся з чимось незрозумілим, то емоції змішуються в один флакон.

— Адо, ти в порядку? — чоловік глянув на мене, оцінив мій стан і, зрозумівши що зі мною все добре, направився до винуватиці цього хаосу, яка лежала на підлозі в неприродній позі.

Одна її нога викривлена під гострим кутом, як і рука. А обличчя не видно, бо воно притиснуте до підлоги, та, здається мені, що вона мертва. Але це не я її вбила. А якщо не я, то...

Повз вікно промайнула тінь. Кирило теж її помітив, тому, відпустивши руку жінки, бо перевіряв пульс, і кинувся на двір. Я кинулась за ним, бо проти магії він безсилий. Але надворі нікого не було, і наші пошуки не дали жодного результату.

                       ***

За пів години, будинок був наповнений поліцією й цілим штабом людей. Усі працювали. Кожен виконував свою роботу. Я знімала відбитки пальців та збирала речові докази. А одночасно думала про Тамару, так звали власницю магазину, в якому таки знайшли ту саму отруту, якою були отруєні обидві жертви. А ще на її правій руці був знак Гекати...

У пізній грецькій міфології Геката вважалася богинею та покровителькою отруйників – надзвичайно загадкова і темна за походженням істота. У ранньому періоді Геката була цілком доброчесною богинею. Вона сприяла полюванню, риболовлі й морякам. Але з 5 століття до нашої ери її характер різко змінився. Геката стала покровителькою злого чарівництва, недобрих заклинань, нічних кошмарів і отруйників. Шекспір з цього приводу писав: «... згубний сік опівнічних трав, Трикратах пронизаний прокляттям Гекати». В арсеналі чарівних трав богині нерідко згадується і відомий нам аконіт, який отримав гучну але сумну славу.

У Тамари точно є спільники, які теж поклоняються темній Богині. Саме він і вбив її коли зрозумів, що жінка може виказати важливу інформацію. Але причина смерті не відома... Цікаво буде почути офіційну версію.

Кирило підійшов до мене і подав мені склянку води.

— Ти дуже спокійна, як на людину, що щойно пережила напад невідомого походження. Ти хоч розумієш, що на нас напали рослини? І в протоколі я це не міг писати, звісно ж, бо це абсурд. Після такого мене точно відправлять в психіатричну лікарню.

Я посміхнулась і зробила ковток води.

— Це справді, дуже дивно. Досі не можу прийти до тями, — сказала я, та насправді для мене це не дивно, для мене це нормально. Бо я уже звикла до магії.

— Ну-ну, — який же він підозрілий, недарма слідчим працює.

Після обшуку будинку, більше нічого крім отрути не знайшли... І це погано, бо не дало жодної зачіпки чи хоча б натяку куди рухатись далі. Та, це поліція не знала. А от я навпаки, зачепилася за куль Гекати. Бо знала, що члени цього темного культу не працюють по одинці, а разом слідують поставленій цілі.

Їх головний складає детальний план дій та розподіляє серед членів культу обов’язки і завдання. Що ще цікаво, що учасники цього плану дій переважно не знають, що роблять інші учасники, як і не знають кінцевої мети вчинків, які вони виконують. Якось так. Усе дуже заплутано.

Найефективніше буде, це знайти головного в культі, та це не легко, з надприродної причини. Їх керівники переважно володіють телепатичними здібностями і можуть наперед передбачити...

Стоп, Адо. Ще раз в голові прокрутила сьогоднішні події... І смерть Тамари, стає зрозумілою. Головний культу Гекати, побачив мене, просто не міг не побачити і не відчути магію, що йде від мене. Якщо вони знаходять жінок з маленькою краплею магії, то мене... Тим більше. Тож, що виходить, я в небезпеці? З мисливця перетворилась на здобич? Це ж треба? То що ж мені робити? Не можу ж я відступити, закрити очі на вбивства, на культ Гекати, який є в моєму місті?