Розділ 11.

Я сконцентрувала свою увагу й приготувалась слухати.

— Інгредієнти для заклинання «Захисту полум’ям»? — чомусь я думала, що бабуся почне з визначення трав...

— Висушена власноруч шавлія, сухі гілки горобини, список страхів, особистий казанок. Так, казанок має бути персональним, надійним, до якого не торкалися чужі руки. Це дуже важливо...

— Трава, що вбирає у себе сонячне світло та діє одразу на весь організм людини, очищає його?

 Так, так, треба подумати, щоб не помилитись, бо є в моїй голові кілька варіантів.

— Звіробій!

По обличчю Яри важко було зрозуміти, чи правильно я відповіла? Вона навмисно тягнула час, щоб я похвилювалась...

— Правильно! — сухо відповіла Ярослава, й продовжила екзамен, — Яка рослина має властивість концентрувати сили людського організму на боротьбі з нечистю? Застосовується у вигляді курінь і настоїв. У великих дозах може викликати агресію і ненависть до всього, тому застосовувати її потрібно обережно!

Я знала відповідь, тому посміхнулась і з впевненістю відповіла.

— Лаванда!

— Назви людей, що жили неповноцінним, негідним життям, і тому їхні душі не можуть піти в потойбічний світ? На відміну від померлих природно, ці мерці вважаються «нечистими», шкодять живим і страждають самі.

Я запанікувала... Бо не можу згадати точної назви. «Мертвяки» або «Заложні мерці»... Що ж вибрати?

— Мертвяки! — випалила і злякалась, що відповіла не правильно.

— Заложні мерці, — не задоволено сказала Яра і подивилась на Лісо, що хитав головою...

А що мені на це сказати? Я промовчала.

— Продовжимо. Небесна діва — прекрасна, крилата, войовнича.

Та це ж Магура! Донька слов’янського бога грому та блискавки, війни та воїнів, Перуна. Серце якої навіки віддане воїнам, котрі полягли в бою. За легендою, воїн, котрий загинув у бою, отримує поцілунок Магури та відправляється до Вирію – райських чертог.

— Магура! — з превеликим задоволенням відповіла.

— Її використовують при ослабленому організму і безсиллі, підкладають під підошви черевиків або чобіт зачарованому, щоб нечисть не змогла затягнути його в підземний світ?

І це легко. Навіть дуже легко!

— Кропива!

— Що потрібно зробити, щоб оминув Блуд?

— Потрібно пригадати, дату свого народження та хрестин, на який день припав минулий Святвечір, які страви були тоді на столі, хто стояв від вас з правого боку. Також один зі способів порятунку, перевернути на собі сорочку. А ще блуд зникає із першим співом півнів, тобто із наближенням світанку.

— Зустрічається у вигляді високого лісовика та їсть?..

Яра цілий квест склала?

— Чугайстер, він їсть лісових нявок!

— Богиня материнства?

— Мокош.

— Маленькі істоти, селяться у запічку, віщують?..

— Злидні, віщують бідність.

Невже я все пам’ятаю? Аж загордилась собою... Та зарано, екзамен, ще не завершено.

— До захисних трав відносять?

— Звіробій, любисток, бузину, лавр, кропиву, шавлію, хвощ, валер’ян, ялівець, лаванду, кріп, деревій, подорожник, материнку, базилік.

— І... — протягнула бабуся.

Отже, я щось забула... Та що?

— Синя волошка! — відповів Лісо, і в його руці просто із повітря появилась яскраво синя квітка.

 — А зараз перейдемо до опису: лісовика, водяника, польовика, домовика...

Тут Яра замовкла й прислухалась до... Чогось, бо я особисто нічого не чула. Лісовик взагалі зник, розчинився в повітрі.

— Ба... — та бабуся жестом показала, щоб я мовчала. Вона взяла до рук свій посох стукнула ним тричі й утворила прохід.

— Чекай мене тут, — і вступила в прохід та зникла.

Що мені тепер робити? Не можу ж я сидіти й чекати тут, поки там невідомо що відбувається. Тому я рушила вперед, вийшла із затишної галявини, на якій, ще кілька хвилин тому, було навіть весело відповідати на запитання бабусі.

Прислухалась, і нічого, неймовірно тихо, занадто тихо, наче не тільки я прислухаюсь, а і вся живність лісу. В небі каркнув чорний ворон, він же і розрядив атмосферу тиші. Старий птах полетів до краю лісу і я теж туди рушила. Шкода, що я не вмію так, як Яра з Лісо, переміщатись лісом... Тому доводиться бігати. Бігла приблизно хвилин двадцять, з мене лився під, і моє біляве волосся стало із зеленуватим відтінком...

Ні, так в школі я не ходжу, дома в місті... Там я блондинка. А от у лісі, можу відірватися по повній зі своїм кольором волосся. Бо нарешті навчилася сама змінювати його, від чорного, до рожевого. І це так круто, вмію навіть відтінок шкіри змінювати. Але Яра сварить мене за часті експерименти, говорить, що це зловживання чарами, а це є неприпустимо. Ось так! Тому я переважно, коли приходжу в ліс, додаю до білявого, довгого волосся — легкий відтінок. Сьогодні він зелений, бо надворі весна і весь ліс теж зелений. Отже, дійшовши до краю останнього магічного лісу, побачила стежину, ту, якою я саме приходжу в ліс, а з протилежного боку - село.

Виглянула з-за дерев і побачила бабусю з її вірним посохом у руці, чи то крюком, як Яра його називала часто. Там вона була не сама, а з якоюсь старою, від якої несло темрявою і холодом. Тепер зрозуміло, чому Яра її до лісу не запрошує. Біля бабусі ще було дерево, якого раніше тут точно не росло, добре ж пам’ятаю, що дерева починаються за гранню лісу. І дерево це якесь дивне, стовбур кривий, гілки теж вигнуті... Може це Лісо? Промайнула здогадка, як і те, що не до добра це все. Навіщо ця карга сюди прийшла? Що хоче від Ярослави? Як на зло, зовсім не чула їхньої бесіди. А вони точно про щось говорили, бо темна карга, активно жестикулювала. І роздивитись її я добре не могла, бо вона стояла за Ярою.

Та раптом, щось пішло не так. Безхмарне, голубе небо стало сірим, сонце зникло, наче місяць на нього напав і відібрав права. Здійнявся вітер й сірим вихором кружляв довкола Яри з новоприбулою гостею, колір волосся якої змінився з сивого на яскраво червоне. Мені стало страшно і я дуже захотіла бути поряд бабусі, щоб допомогти. Тому зробила крок за грань лісу, всього один крок і з неба почав падати проливний дощ з градом. Він з такою силою бив по землі і по мені, звісно ж, що було до біса боляче. Через зливу, видимість погіршилась, та лезо ножа у руці карги виблиснуло магічним блиском, який мої очі вловили одразу.