Розділ 3.

"Світ навколо нас влаштований таким чином, що будь-яка помилка має свої негативні наслідки. У світі людей помилки можна виправити та уникнути. Але це тільки у світі людей. У світі магії будь-яка помилка має фатальне значення і може привести до смерті або до ряду неприємностей, які перетворюють життя на пекло."

Ада

Повернулась додому з відчуттям суму та розгубленості. Скільки подій та, інформації. Я наче на роздоріжжі стою, між двома світами. Один Світ звичайним, в якому я виросла, до якого звикла: мама, тато, квартира, школа, ЗНО, Маринка — моя подруга, Тимофій, хлопець, який так мені подобається, та я нізащо у світі не скажу про це йому. Моє сплановане майбутнє тане, як перший сніг... Я ж хотіла поступати на юридичний... Чи то мама так хотіла?

Й інший Світ, який показала мені бабуся. Живий ліс, зі справжнім лісовиком, що розмовляє з деревами, які насправді не просто дерево, - вони із душею... Я скільки всього дізналась за час, що провела з бабусею, і зрозуміла, що ліс є частиною мене, якої я ніколи не зречусь.

Моя кімната була такою, як я її залишила — звичайною, із пухнастим покривалом на ліжку та смішними подушками, із кріслом біля столу та розкиданими підручниками з юриспруденції. Підійшла до столу та акуратно склала їх у стопку, а навпроти склала бабусині книги... Довгих п’ять хвилин дивилася на кардинально різні книги й... Взяла телефон і подзвонила до Маринки.

— З’явилась пропажа! — одразу заявила подруга.

— Не ображайся, ти ж знаєш, що я була в бабусі. Давай краще зустрінемось.

                     ***

За годину, уже сиділа у затишній кав’ярні й потягла молочний коктейль, а навпроти мене сиділа Марина в модному, замшевому сарафані, із волоссям підстриженим в каре, яке їй дуже личило, як і посмішка, яка ніколи не сходила з її обличчя. Маринка, стовідсотковий оптиміст і це мені дуже в ній подобалось.

— Ти знову натягла сірі джинси й сіру футболу? — голосно сказала дівчина кривлячи свої пишні губи підведені сливовою помадою. — Тобі терміново потрібні пройтись по магазинах.

— Мене влаштовують джинси.

— Тільки не кажи, що ти ще і кепку взяла, ту, з противним логотипом. — Я мовчу, — та кепку таки взяла, тільки перед приходом подруги поклала її в рюкзак. Знаю ж, як вона її не любить. Ми дуже різні, я не люблю яскраво вдягатися й привертати до себе зайву увагу, а от Маринка навпаки. І як ми тільки здружились? — Адо, навіщо ти всі літні вихідні витрачаєш на поїздки до бабусі в село? Ти пропустила усі вечірки... І до-речі, Тім питав про тебе.

При слові Тім, інші думки вивітрились з голови, ну от нічого не можу з собою вдіяти. Стараюсь, вмовляю, а нав’язливі думки все одно рояться в голові про старшокласника Тимофія, та його називають усі Тім.

— Так чого ж ти зразу не сказала?

— А що я по твоєму зараз роблю? — подруга посміхнулась і я знала, що це ще не вся інформація й вона навмисно зволікає. — Адо, ще тут дещо сталось... Я і Стас зустрічаємось.

— Та ну... — я дивилась на подругу, очі якої сяяли від щастя, вона ж давно на Стаса полює, і тут... — Я так рада за тебе. Ти повинна розповісти мені все, з найменшими подробицями.

Маринка саме цього і чекала, тому одразу ж затараторила про Стаса, а я із задоволенням її слухала. Потім вона сказала те, чого я аж ніяк не очікувала. Нас ще ні разу не запрошували на вечірку останнього понеділка літа.

Сьогодні, одинадцятикласники влаштовують таку вечірку і ми теж запрошені... Повірити не можу! Ми? Наступні кілька хвилин ми обіймались та сміялись. А потім ходили по магазинах й вибирали одяг для вечірки. Бо вечірка буде не у клубі і не в когось у дома, а на березі озера, яке оточене деревами, серед яких причаїлась галявина, яка ідеально підходить для молодіжних збіговиськ.  

                               ***

Час так швидко промайнув і все складалося ідеально, що про Ярославу з лісом, я навіть не згадувала. Навіть мама з батьком мене відпустили на вечірку. Мало того, вони були раді що я туди йду, а не сиджу у своїй кімнаті.

У призначений час я вийшла з під’їзду і саме вчасно, бо приїхав Стас з Маринкою. Хлопець був за кермом крутої тачки чорного кольору, мабуть у батька позичив. А на задньому сидінні сидів Тім. Я оніміла від гами емоцій, які нахлинули на мене. Це ж Тім! Той самий, що заставляє моє серце битись, а розум виключатися. Я ж навіть ніколи з ним не розмовляла, він не вітається зі мною, хоч фактично ми знайомі й часто бачимось у школі.

Атмосферу незручності розвіяла Марина, вона гучно сміялась, жартувала й говорила багато нісенітниць, а ще часто обнімала Стаса, який кермував, та також виглядав щасливим. А от Тім навпаки, - нахмурений. Його зачіска була така, як у Брендона із «Беверлі-Хілз». Навіть рисами вони схожі, а от характер навпаки, таємничий, колючий, мабуть, як у Ділана, із того ж серіалу. Він був ідеально вдягнений у джинси та чорну футболку і на руках мав шкіряні браслети з чорними бусинками. А ще він демонстративно на мене не дивився.

Чомусь?.. Хоча, мабуть знав, що я поїду з Маринкою та Стасом. А ще ж Маринка казала, що він питав про мене... А можливо?.. Можливо вона навмисно так сказала, щоб я поїхала, щоб не відмовилась? У цих роздумах ми під’їхали на місце.

Вийшли з авто, саме в той момент, коли сонце ховалося за обрій й розфарбовувало воду озера в червоний колір. Красиво й так захопливо, особливо після дороги, яка заповнена автомобілями.

Стас тримав Маринка за руку, я йшла за ними, а Тім за мною, так ми й прийшли на вечірку, на якій звучала з колонки музика, а дівчата з хлопцями танцювали. В повітрі літав запах дешевого пива, а під ногами валялись одноразові стаканчики. Що тут сказати, підлітки...

Подруга потягнула мене за руку танцювати, та спочатку вручила такий самий одноразовий стаканчик з пивом. Зробила кілька ковтків і скривилась. Здається це не просто пиво, а з вмістом ще чогось міцного, бо по тілу розлилось відчуття розслабленості і ще щось...