Розділ 2.

 — Мати Земля – живий організм: дерева, травичка, квіточки, хробачки та навіть камінці – чують та розмовляють. Терпляче пояснювала бабуся.  

— Запам’ятай! Природа – нейтральна по своїй суті Стихія, чим її наповниш, те й отримаєш. Єдине почуття, яке допоможе тобі все це відчути і почути – безумовна, щира любов. Та, скажу зразу, зіграти його не вийде. Підійшовши до дерева чи стоячи на землі або траві, милуючись павучком чи небом ти не повинна замислюватися над тим, що зараз увійдеш у контакт із ними, все повинно відбуватись само-собою, природно. Адо, спробуй відчути її. Прояви до неї повагу та любов. Пропусти любов “по венах”,, до рук та ніг і через шкіру до живої Землі та відчуй відгук. Відчуваєш, Адо? — ніжно запитувала Ярослава.

Я старанно концентрувалась на своїх почуттях та відчуттях. До запаморочення заплющувала очі, проганяла всі думки, які так наполегливо лізли в голову. Та, на превеликий жаль, нічого надприродного так і не відчула. Може ще рано? А може я нездара? Чи погано стараюсь...

Ось уже і літо завершується, а я кожних вихідних їжджу до бабусі, живу в неї, посеред лісу, слухаю та запам’ятовую її лекції про ліс, та, як бабуся висловлюється, “прямого контакту так і не відчула”.

— Адо, промовляй за мною: “Ми з тобою — єдині. Я це — ти, ти – це я.” А далі починається найцікавіше і найскладніше - я повинна відповідати! Тобто почути голос природи: лісу, тварин, землі і навчитись з ними розмовляти... Та в мене це не виходить і я починаю панікувати.

— Не засмучуйся дитинко, у тебе з часом все вийде. — заспокоює мене Яра, але це не допомагає.

Уже не допомагає, після шостого разу. Навіть лісовик, він же чорна хмаринка, з мене кепкує, що бездарнішої дріади досі не зустрічав. Що нічого тямущого з мене не вийде.

— Адо, контакт – це не просто підключення, це взаємний «прохід», якщо можна так сказати, основа злиття, це повноцінний енергоінформаційний обмін. Він завжди є взаємний і відчутний. Вібрації, жар, тепло, піде знизу, від Землі. Або біль, чи ломота в кістках, тому що Земля Стихія важка і потужна, і ти повинна бути готова до контакту на фізичному рівні.

А я не готова... І я чітко розумію це, як і бабуся, як і лісовик, який чомусь з образою дивиться на мене... Чому? Наче я йому щось винна? Я ж не винна що не народилась тут, у лісі, в лоні природи. І зовсім нічого не знаю та не відчуваю...

— Все добре Адо. Не засмучуйся.

Але ж як тут не засмучуватись... Я ж так старанно все повторюю, навіть коли до дому їду, то не сиджу без діла, а читаю бабусині книги, що переважно написані від руки і в парк ходжу, травички збираю й додому несу. Мама на мене дивиться з розчаруванням... А тато взагалі говорить, що бабуся погано на мене впливає і що краще заборонити мені їздити до неї, та мама підтримує мене. Вона наче й проти моїх поїздок, бо ж знає чого мене вчить Яра та чомусь мовчки мириться.

— Адо, це беладонна. — Бабуся відірвала листочок і подала мені, а потім нахилилась й від одного її дотику, відірваний листок виріс за лічені секунди.

Магія!

— Беладонна викликає цікаві ефекти: збудження центральної нервової системи: психічне і рухове збудження, зорові галюцинації, марення, епілептиформні судоми з наступною втратою свідомості, при великому передозуванні – коматозний стан. А ось тут у нас дурман... Він викликає галюцинації й використовується для зомбування. А блекота викликає не зворотнє безумство. Ялівець може призвести до трансу і розмов з сутностями...

Я розглядала рослини, торкалася до них та не розуміла, навіщо мені це знати? Це ж не лікувальні трави...

— Я тобі розповідаю це для того, щоб ти контролювала ці рослини, а точніше людей, що приходитимуть за ними, а потім використовують їх на зло, шкодять людям.

— А що, хтось може використовувати їх на зло?

— Адо, ти ще зовсім дитя. Звісно ж що так. Мені не раз доводилось боротись із наслідками, й витягати людей з того світу і навіть дітей...