Пролог

«Привіт, любий! Пишу тобі цю записку, тому що мені все набридло, остогидло. В мене таке відчуття, ніби я проживаю неправильно своє життя! Ніби я не на своєму місці! Знаю, що ти мене кохаєш понад усе на світі, я ціную це. І повір мені, відчуваю те ж саме. Готова життя своє віддати за тебе. Проте я втомилась. Втомилась щодня прокидатись і удавати, що щаслива. Втомилась приходити в гості до твоїх батьків і слухати щоразу одні й ті ж історії про твоє дитинство. Втомилась від нелюбої роботи, яка відбивається пліснявою на моїй душі! Втомилась від однакових днів. Ця рутина з'їдає мене зсередини. Живцем з'їдає.

Іноді мені здається, що я ніщо. Я – лиш прозора оболонка, а всередині – нічого.
Тому я вирішила вирватись на свободу. Мені навіть кисню не вистачає в нашій квартирі. Така простора та разом з тим тісна! Душить своїми дорогими шпалерами й дизайнерськими меблями, які колись так подобались, а зараз здаються кліткою.

Я не кидаю тебе! Ні! Просто мені потрібна пауза, щоб обдумати подальше життя. Щоб не загрузнути в це сіре буденне трясовиння з головою. Щоб викинути думки про припинення цього рутиння з голови. Я не збираюсь шукати собі когось іншого, бо лише ти в моєму серці. Навіки! 

Пам'ятаєш, як говорили шість років тому ще бувши такими юними? Нічого не змінилось. Просто я маю відпочити.

Прошу, не шукай мене. Знаю, що ти захочеш це зробити й першим ділом кинешся шукати автомобіль. Знаю, що це тобі вдасться, адже він зареєстрований на тебе. Тому через два дні я повідомлю тобі, де залишу його.

Не можу обіцяти, що повернусь. Ні, не через те, що я цього не хочу. Просто не можу обіцяти, що зі мною все буде гаразд. Адже я планую вв'язуватись у найцікавіші авантюри, які тільки зможу знайти на своєму шляху. А це точно не буде безпечно. Гадаєш, мені не страшно? Дуже страшно! Проте мені потрібен цей струс, інакше я не бачу свого подальшого життя. А це погано.

Я не буду пояснювати батькам свій вчинок. Це зробиш ти. Ти розкажеш всім, що я втекла. Або вигадаєш щось. Юлі передай, що я обов'язково поверну її туристичний рюкзак з усім вмістом, котрий взяла без дозволу. Інакше не могла. Мене б зупинили. Вона чи її менший брат. А я більше не можу. Втеча для мене зараз – це необхідність.

Ця пауза допоможе нам засумувати одне за одним. Допоможе віднайти якийсь шлях, котрий не буде настільки сірим та буденним.

Сподіваюсь, що ти не образишся на мене. А ще будеш сумувати. Бо я вже сумую, поки ти так солодко спиш.

Цілую, твоя завжди усміхнена та щаслива (ні) Ксю!»