День Святого Валентина

Троянди на День Святого Валентина – наша сімейна традиція. І хоча для багатьох це звичне свято, чи, принаймні, давненько присвоєне, на сході день закоханих донедавна взагалі не сприймався. Що ж. Враховуючи історію свята, згідно якої Валентин укладав таємні шлюби між закоханими, прийняти його і не могли. Тут діють свої правила і канони.

Більшість населення кошти на квіти не витрачає. Зрозуміло, букети навіть на побачення не приносять. Тим не менш, у містах жителі адаптувались до іноземних цікавинок, і потихеньку популяризують дивні традиції. Кажуть, голова турецького союзу флористів заявив, що в останні роки, кожного 14 лютого, жителі країні витрачають на квіти більше двох мільярдів лір.

До речі, є тут ще одна дивна для нас традиція застосування квітів. На відкриття закладу чи офісу дарують величезні вінки. Гарні, зі свіжими квітами, прикрашені стрічками з написами «Від друзів і родичів», вбрані кольоровим папером. І ставлять ці вінки біля входу, або на видному місці у приміщенні. Для нас виглядає як похоронна процесія, а місцеві так висловлюють повагу і привітання.

До нашої сім’ї заокеанська традиція лютого місяця потрапила випадково. Щоб зрозуміти, що для мого чоловіка це справжній крок і жест, треба почути передмову. У певному сенсі мій Сєдат релігійний. Усіх канонів він не дотримується, але Коран читає, у бік Мекки молиться, великі свята і піст шанує. У священний місяць Рамазан не їсть і не п’є. А двічі на рік ми всією сім’єю святкуємо байрам. Ходимо у гості, запрошуємо знайомих до себе, влаштовуємо справжні традиційні вечері. Чоловік весь місяць дотримується посту – не їсть, не п’є з досвіту до ночі, молиться п’ять разів на добу. Скажу відверто, такий піст (оруч) дуже важко тримати. День без їжі витримати ще можна, а от без води – дійсно вартує великих зусиль. До того ж температура в Туреччині завжди висока, скрізь гаряче, а ще спрага мучить. Ми як звикли: є певні дні посту, коли потрібно проявити стриманість та обмежитися конкретними продуктами. А тут піст тримають тільки вдень – після сходу сонця і до його заходу. Потім їдять великими компаніями. Йдуть в гості до родичів, накривають столи прямо у дворі будинку і їдять разом з сусідами. Часом спільну вечерю (іфтар) роблять на подвір’ї біля мечеті або на площах міст і сел. Дуже цікавий звичай.

Що стосується безпосередньо трапези, то це ретельно прописаний ритуал. Спочатку їдять фініки. Потім перше, зазвичай це суп-пюре. Потім другу страву, після чого фрукти та солодке. П’ють чорний чай. Великими, гамірними компаніями смакують до півночі. Поснідати встають до вранішньої молитви, ще до сходу сонця. До речі, у багатьох поселеннях і досі зберігся церемоніал – вдосвіта до сніданку людей будять музиканти, що ходять вулицями і б’ють у барабани. Після першої молитві і до вечора – ані краплі в роті. Ось такі традиції.

Це я до того, що слід розуміти місцеву культуру і звичаї, аби збагнути, що увага, виказана квітами на іноземне свято, була ознакою величезної поваги. Тоді Сєдат ще не знав, що християни в Україні його не святкують, і що це просто популярна дата, запозичена у іноземців. Тим не менше, дуже приємно, що вже багато років у лютому я отримую коробку з трояндами і солодощі, що символізують наше кохання. 

Як і більшість наших дівчат, працювала я на півдні країни щосезону. Проводила там по вісім місяців на рік. Зимувати поверталась додому, до Первомайська. Це невеличке місто у Миколаївській області. Туризм тоді приносив непогані гроші, та й робота мені подобалась, тож про особисте життя я не дбала і до шлюбу не квапилась.

З чоловіком познайомилась у магазині. Звучить дивно, але факт. Я мала вихідний і поїхала до торгівельного центру. Ходила, розглядала, обирала, милувалась. Він підійшов у відділі верхнього одягу і попросив приміряти на мене пальто. Сказав, що обирає сестрі, а розмір не знає. На вигляд, ми з нею однакові. Я здивувалась, але відмовити посоромилась. Так і розговорились. Піднялись на верхній поверх, пригостив мене кавою. Зав’язалось знайомство.

Коли нарешті полетіла на «зимовий відпочинок», він дуже сумував. Часто писав, копіював довгі вірші про кохання, цитував відомих авторів, аби я зрозуміла всю глибину його почуттів і якнайшвидше повернулась. А на день Святого Валентина, не полінувався, і організував мені доставку величезного букету троянд. У Первомайську! Тоді я зрозуміла, наскільки він турботливий, терплячий та уважний. А ще Сєдат не вживає алкоголь. Взагалі. І я у захваті від цього.

Зараз ми живемо у Туреччині. Мій син від першого шлюбу також. Йому вже шістнадцять. Спочатку Івану було важко адаптуватись, і ми пережили сумні роки перехідного періоду. Але тепер все позаду. Він вивчив мову, знайшов друзів, закінчує школу. Займається футболом, обожнює плавати, любить місцеві страви. Звичайно, сумує за бабусею, дідусями та приятелями, але й нових родичів не цурається. Батьки чоловіка гарно прийняли мого сина, і він щиро вважає їх рідними. Не знаю, правда, чи захоче жити з нами після інституту, але маю надію, що буде десь неподалік.

Сєдат має безліч племінників і за його іграми з ними видно, що він обожнює дітей. Мій син дорослий і я не збиралась народжувати вдруге. Але коханий мене вмовив. Зараз нашому спільному синочку вже півтора роки! І тато стільки часу та уваги приділяє крихітці, що я просто плачу від щастя. В Україні я не бачила таких батьків. Наприклад, у вівторок, він дві години гуляв з малим, бо я була у перукарки, а у п’ятницю вставав вночі, аби змінити підгузок. Ніжно цілував мене у плече і нашіптував, що вони справились. Це так мило.