Повернення з безодні

Їй подобалось бути нещасною. Хтось завжди був винен у всіх її бідах і не потрібно було брати відповідальність за власне життя. Їй було некомфортно, вона боялась свого чоловіка, але щоразу ховалась за його агресію, як за скелю. З сумом розповідала подругам про побиття та скандали, згадувала дрібниці сварок, його слова. Смакувала кожну деталь поведінки безжального чоловіка і нічого, зовсім нічого не робила, аби змінити ситуацію. Від допомоги відмовлялась, мовляв, все одно дізнається, де вона, і дітей забере. Родичів сповіщати не хотіла, бо близьких не мала, а далеких турбувати соромилась. Вони ж хвилюватимуться і вимушені будуть придбати їй квиток в один кінець. Та й взагалі, втеча здавалась їй найбільш негуманною ідеєю, значно безпечніше було сидіти тихенько, не провокувати, очікуючи, доки діти виростуть.

Вона думала, що чоловікам подобаються веселі, привабливі, сексуальні, впевнені у собі жінки. Але була певна, що після заміжжя абсолютно всі перетворюються у безбарвних тіточок з погаслим поглядом. Бігаючи між дитячим садочком, школою та домом, магазинами і базарами, вона теж змарніла. З роками перетворилась на власну тінь.

Її цікавило життя інших. Вона читала нотатки у соціальній мережі, полюбляла дешеві романи на м’якому, сірому папері. Підглядаючи через інтернет-шпарину за чужими сім’ями та відносинами, пересвідчувалась у недосконалості взаємин, у сімейних ієрархіях та страшних формах патріархату. Вона зробила висновки, що багатьох чоловіки б’ють, а декого навіть виганяють з дому. Як стару собаку, що виконала свою місію по охороні власності. А ще трапляються непоодинокі випадки, коли чоловіки тотально контролюють фінанси. І не дають грошей власним дружинам взагалі. Навіть за копійки зі здачі у маркеті потрібно звітувати. Додайте сюди незрозумілі, безпідставні ревнощі та й просто поганий настрій – виходить непередбачуваний коктейль жахів, після якого швидко розчаровуєшся в людях і перестаєш вірити у добро.

Як і всі, вона воліла б мати гарну родину й турботливого чоловіка. Вірила, що такі існують. Тільки не мала прикладу серед знайомих. Бо спілкувалась виключно з такими ж залежними жінками. Відштовхнула своєю поведінкою більшість нормальних, цікавих, самостійних дівчат і тому задовольнялась спілкуванням з такими ж зацькованими, переляканими рабинями свого кола. Всі вони боялися чоловіків. Чітко виконували вказівки, доглядали за дітьми та нерідко ставали мовчазними няньками стареньким свекрам і другорядним родичам.

Вона давно забула про власні почуття і бажання, прагнула не думати про майбутнє, ховалась у мушлю від власних міркувань. Почуття гумору, притаманне дівчині від природи, зникло без сліду. Замість почуття власної гідності з’явились обов'язки, провини, відповідальність та безмежний, некерований страх.

Раніше Шура працювала літературним редактором. Стабільно мала роботу у видавництві, вичитувала першокласні книжки з організації бізнесу, по психології, траплялися їй і наукові видання. Вона слідкувала, щоб у рукописах був логічний наголос і синтаксис, ідіоматичність та рецептивна естетика. Любила своє ремесло. Словом, висока кваліфікація та ерудиція відрізняли її від інших працівників, тому за прізвищем Олександру знали всі. І колеги, і конкуренти.

Передчасна смерть батьків докорінно змінила Сашине життя. Вона не винесла скорботи і потрясіння, перестала цікавитись новинами, більше не купувала нових книг. Марніла і сіріла. Не відповідала на телефонні дзвінки, все рідше готувала, відповідно і їла, майже не виходила. Зачинилася від світу і сиділа зі своїм горем наодинці.

З роботи її, звісно, звільнили. Хоча колектив до останнього виконував за Шуру не опрацьовані проекти і матеріали. Минув часі і навіть найближчі знайомі відвернулись від зацикленої на своєму горі жінки. А дві найкращі подруги віддалились за збігом обставин. Одна вийшла заміж і завагітніла, друга виїхала на ПМЖ до іншої країни.

У всіх своїх бідах Олександра звинувачувала долю, державу і корупціонерів. Стала сварливою, неврівноваженою. Похмурою і нещасною.

І тут в її житті з’явився невеличкий промінчик надії. Випадкова зустріч подарувала їй знайомство з Халілем. І вона закохалась. Щиро, по-дитячому. Дивилась на нього як на казкового лицаря. Вірила, що він врятує її. Відвезе до свого королівства, облаштує побут. Вони народять двійко симпатичних дівчаток і спадкоємця – хлопчика. Вона буде доглядати за дітьми, гуляти осіннім садом, знову почне читати, редагувати. Все стане на свої місця.

Щоб догодити чоловікові, Шура була покірною та уважною. Вірила, що стосунки будуть міцні і тривалі, якщо дружина виконуватиме всі забаганки чоловіка. Бо їй так хотілося йому прислужитися. Щоб він посміхався і притуляв її до себе. Дякував і хвалив свою Алекс.

Тільки реальне життя, то не дитяча казочка. Щире щастя тривало не довго. Після заручин омріяне, спокійне та тихе життя, докорінно змінилось. Так, спочатку він дійсно залицявся, дарував подарунки, говорив компліменти. Багато в чому допомагав, підтримував. І вона розтанула. Повірила у дива! А коли на день народження отримала маленьке, пухнасте кошеня з крихітними вушками та трикутним хвостиком, одразу дала згоду на весілля. Котика нарекли вельмишановним ім’ям – Сер Томас.

Він забрав її до Туреччини. Діти народились один за одним. З різницею у рік. Активні хлопчики висмоктали з мами останні життєві сили і Олександра стала марніти на очах. Щодня, одноманітно, доглядала за дітьми і чоловіком, робила все як належне, намагалась впоратись. Так, непомітно для себе, підпала під його шалений вплив і розчинилась у домашніх обов’язках. Незабаром він помітив її страх і почав відверто принижувати дружину, стверджуватись за її рахунок.  

–  Де ти була сьогодні? Кому телефонувала? Сусідка бачила, як ти одна виходила.

–  До аптеки бігала.

–  Навіщо?