Шрами тіла і душі

Христина прокинулась о шостій ранку, раніше за півнів. Сподівалась встигнути виконати замовлення. Коли лягала – не пам’ятала. Може, о третій. Мала зробити чотири святкові торти, три кіло тістечок та кекси. Все встигла. Тепер декор і роздати замовникам.

Вона давно займається кухарством. Любить готувати та експериментувати. А тут, далеко від батьківщини, з непідтвердженим дипломом і нікому не потрібним фахом соціолога, вміння готувати фактично рятує життя. Вона живе відгуками клієнтів. Задоволена роботою. Дбає про свята знайомих. Тільки часу на себе постійно не вистачає. Воно й не дивно. Христя розлучена, має трьох дітей. Мусить працювати, щоб вижити. Не за для розкоші, а на щоденне життя заробляє.

Позавчора вона записалась на безкоштовний тренінг. Не перший рік підписана на розсилки трьох відомих коучів та ще купки тренерів. Слухає, читає, дивиться. Психологія – наука цікава. Тільки заглиблюватись у методики, вивчати поведінку їй не раніше хотілось. Жодного разу навіть короткострокове навчання не проходила. Часу не мала, коштів, бажання. Цього разу щось змінилось. Побачила яскраву афішу майбутнього марафону і всередині зойкнуло. Анонсувала його психолог, відома на всю країну. Христі подобаються її статті. Вона поважає життєві пріоритети коуча. Бо це красива, успішна жінка, щаслива дружина і мама. На таких хочеться рівнятися! Таким трохи заздриш. Такі жінки надихають.

Сьогодні Христя спритна як ніколи. Все підготувала, сама зібралась. О сьомій розбудила дітей. Допомогла підготуватись до школи. Нагодувала теплим, смачним сніданком. Школа – за дві зупинки від дому. Діти не користуються популярним тут сервісом, ходять пішки. На автобус, якщо чесно, грошей не вистачає. Старші дівчатка відводять братика, а потім йдуть до свого класу. Середня і молодша школа тут у різних будівлях. Але вони поруч, тож зручно. Вероніка і Маргарита близнята. Навчаються вже у сьомому. Вона народила їх у першому шлюбі, від неймовірного красеня з археологічного факультету. Тепер від того кохання лишились тільки діти. Ну, і душевні шрами. Все інше вона залишила у квартирі, яку вони винаймали. Жодної світлини не зберегла.

Серафимко, її єдиний синочок, народився через три роки після розлучення. З його батьком вони стосунки не оформили. Не встигли. Тарас зник так само раптово, як і з’явився. Поїхав до родичів. Протягом місяця інколи телефонував. Розповідав, що затримується. Потім дзвонити перестав, але надсилав повідомлення. Вона не хотіла розповідати добру звістку по телефону. Чекала, що повернеться. Не розуміла, що його там тримає. Минули ще три тижні. Він взагалі перестав давати про себе знати. Христя не знала, що думати. Спочатку образилась. Згодом почала хвилюватись. Спробувала розшукати через друзів. Та спільних знайомих мали не багато. Обдзвонила всіх, кого змогла. Ніхто нічого не знав.

Бідкалась, накручувала себе. І стан все погіршувався. Першу вагітність, здається, легше виносила. Тепер чи то нерви, чи токсикоз. Голова паморочилась, нудило. Щодня вигадувала усілякі нісенітниці. Одну іншої страшнішу. Знову почала розпитувати друзів, відшукала телефон його мами. Вони не були знайомі, та хіба то важливо. Довгих чотири доби намагалась додзвонитись на домашній. Про що тільки не думала. Щодня все більше себе накручувала. І коли терпець урвався та вона зібрала дітей, щоб поїхати до свекрушиного села, на тому кінці зняли слухавку. Тремтячим від хвилювання голосом, Христина спитала про Тараса. Здивована жінка відповіла, що сина не бачила. Давно! Цього року ще не приїздив. Запитала, чи може допомогти. Сказала, що рідко спілкуються. Він же одружений на бурятці. Живе десь під Іркутськом. Батьків майже не провідує. А, взагалі-то, зв'язок підтримують. Якщо потрібно, повідомлення передасть. Літня жінка ще щось казала, от тільки Христя не чула. Впустила слухавку. Знепритомніла.

З того періоду життя Христина має стільки спогадів, що на три людини вистачить. Її душевні шрами, як спомини минулого, вже не тривожать, але існують. Це сьогодні вона щаслива мама здорових дітей, досить вправна кондитерка, вільна людина. А роками раніше було непереливки.

Вчора Христя дала собі слово розібратись з власними проблемами та потребами. Зазирнути у внутрішній стан. І записалась на вебінар. Там обіцяли допомогти. Вона сподівалась добути сили для пошуку місця під сонцем. Мріяла знову полюбити себе, своє тіло. Хотіла згадати про жіночність. Бо перетворилась на особу без статі. За мамку і за тата працює, все найкраще дітям віддає, собі нові туфлі придбати жалкує. Давно не робить макіяж, не присвячує час собі. Не читає, не ходить у кіно. Можна стільки всього перераховувати… Тільки марно про це говорити. Треба лупати цю скелю!

Психолог обіцяла давати цікаві завдання, що допоможуть позбавитися від щоденного навантаження. Пропонувала сучасні, дієві методи реабілітації. Після обіду Христя зробила перерву у роботі та уважно прочитала завдання першого дня. Вже за тиждень вона виколупає з підсвідомості особисті бажання, навчиться прислухатись до своїх потреб. Вона зможе. Все вдасться!

Психосоматолог, красива і стильна жінка в блакитній сукні, повільно розповідала про себе. Христі подобалось її слухати. Приємний голос, гарна посмішка, чудовий тембр. А зачіска, одяг, аксесуари! Ця жінка уособлювала ідеал. Не дарма має купу премій і визнання.

Під час першого уроку наставниця акцентувала увагу на відповідальності. Довго і з прикладами пояснювала, що звітувати за власне життя мусимо тільки перед собою. Христя заперечливо мугикала, але слухала далі. Коуч тим часом нагадала, що якість проходження терапії залежить від щирості та сміливості вийти із зони комфорту. Христя розсміялася. Одразу подумала, що живе в тій зоні роками. А хотілося б повернутись назад, до комфорту та благополуччя.

Чомусь всі так наполягають на кардинальних змінах у житті? Ніхто не порахує, скільки змін вже сталося з нею. І що? Все більше хочеться стабільності. Та впевненості у майбутньому. Ці роздуми трохи розгнівали Христю. Тим не менш, статтю прочитала до кінця. Коуч знову щось говорила. Про незліченні дива, розташовані за межами світу, окресленого нашою уявою. Христя замріялась. І в якусь мить їй захотілося широко прочинити двері свого куцого внутрішнього світу й дозволити всесвіту трансформувати все, що вона роками ретельно будувала. Механізм зрушив з місця.