Електричкою на південь Туреччини

Коли взимку починається сезон дощів і всі ховаються у затишок осель, вона згадує про свій ритуал. Одягає теплі пухнасті шкарпетки, домашній велюровий костюм і сідає в улюблене крісло біля вікна. Поруч стоїть маленький столик. Над помаранчевою чашкою куйовдиться пар. Вона зручно вмощується, підтягнувши ноги під себе, і читає. А іноді, перебираючи намистини спогадів, милується краєвидами. За вікном місто, як на долоні.

Сім років тому знайома розповіла їй про вакансію у фото студії, розташованій в п’ятизірковому готелі. Виявилось, там шукають помічницю на літній сезон. Російськомовні туристи більше довіряють дівчатам і погоджуються на фото сесії, якщо послуги рекламують свої, а не турки з отим стандартним: «Прівєт! Давай фото красівий!».

З візами тоді проблем не було – ніхто не заморочувався. І персонал у готелях, принаймні аніматори і гіди, частенько працював добру половину сезону нелегально. Тож чкурнути на 5-7 місяців за гарним заробітком проблем не було. Головне, щоб вільно російською володіла. Ну й приємний вигляд мала.

Оля добре знала дівчину, довіряла їй, тому щиро зацікавилась пропозицією і попросила зібрати більш детальну інформацію: про проживання, зарплатню, обов’язки, харчування… Вже за тиждень вона спілкувалась скайпом з якимсь сивочолим чоловіком, що погодив її кандидатуру.

Коли шеф попросив її затриматись після роботи, щоб поговорити про важливе, закінчувався жовтень. Вона майже відпрацювала сезон і була задоволена роботою. Команда в них була не велика – три фотографи, один помічник і вона, так би мовити, менеджер з продажів. Порозумілись ще від початку й нарікань не було. Робота, взагалі-то, не важка. Тільки роздавати рекламу по всій території готелю вона не любила. Спека, піт на обличчі, спрага – а ти вимушений вештатись поміж шезлонгів біля басейнів, чи по пляжу, і запрошувати відпочиваючих на зйомки. Але так вона робила тільки двічі на день, а от фотографам було не переливки. Вони мусили бігати за дітьми і всюди їх фотографувати, щоб потім батьки побачили «контрольки» з чудовими світлинами своїх чад і, розчулені, придбали фото. Ще вони вмовляли парочки на «love story». Тільки в цьому напрямку вона зрідка приймала участь. 

Власник фотостудії мав мережу однакових крамничок у чотирьох готелях, тобто на нього працювало десь чоловік двадцять. Крамничок – тому що окрім фото в такій студії можна було замовити купу різних дрібничок.  Товари з ексклюзивними світлинами коштували не мало, але й виглядали вартісно. Оля мала якісний глянцевий каталог, у якому були представлені всі варіанти друку на замовлення. Вони могли виготовити симпатичні тарілочки з фото, келихи, диванні подушки, колажі та навіть пазли. Гарний асортимент і висока якість привертали увагу клієнтів. Оля справді була вдоволена роботою і заробітком. А що? Симпатичний готель, приємні колеги, зручні умови проживання. Ще й годують в обід.

Всі потихеньку розходились. До закриття мав залишитись тільки Каміль. Це була його доба чергування. Хакан спитав, чи підкинути її до гуртожитку. А їй було трохи соромно, що залишається для розмови з шефом наодинці, тому збрехала, що чекає на подругу зі СПА салону. Як тільки всі розійшлись, Мехмет-бей (такий префікс додають до імен чоловіків, щоб висловити повагу. Аналог нашого «пан») знаком показав, щоб вона піднялась до невеличкої бібліотеки над лоббі. О цій години там зазвичай не було людей. Та й вдень частіше забігали діти. З цікавості, а не за книжками.

Вона пішла першою. Підійшла до полиць з німецькими книжками і почала роздивлятись корінці. Щоб заспокоїтись. Не могла второпати, що від неї хоче власник. За весь сезон жодних нарікань. Та й наради він проводив не частіше одного разу на місяць. І ніколи вона не чула, щоб він когось вичитував наодинці. Хіба що хлопці не розповідали. Все ж таки вона іноземка і не могла стати їм справжньою приятелькою. 

Шеф зайшов до кімнати з тацею, на якій стояли паперові стаканчики з чаєм і лежало печиво. Оля здивувалась. В образі офіціанта вона не уявляла його, навіть коли з подругами-гідами посміювались з дивних звичок цього чоловіка. А їх було дві. Перша через бороду. Він мав невеличку борідку, як і переважна більшість турецьких чоловіків. І коли підборіддя свербіло, дуже смішно чухав його плечима. Друга звичка, терти двома пальцями кінчик вушка, коли міркує, була навіть милою. У ці моменти він втрачав роки і мав вигляд замріяного хлопчиська.

Пан Мехмет запропонував присісти біля низенького дерев’яного столика і вона повільно опустилась на диван навпроти нього.

Машинально звела коліна, щоб спідниця не задерлася і не оголила стегна. Він помітив. Посміхнувся. Вона враз вкрилася рум’янцем.

– Пригощайся, Олю.

– Дякую, Мехмет-бей.

– Ну, що скажеш? Сезон закінчується. Скоро додому. Бачиш, у готелі значно поменшало туристів. Нема сенсу залишатись на зимовий сезон. Скоро тут будуть одні футболісти. І певно, їх буде важко вмовити фотографуватись на містку і робити собі тарілочки з фото.

Намагався шуткувати, а вона не могла второпати, до чого він хилить і про що збирається говорити. Мугикнула щось у відповідь і вхопила друге печиво.

– Ти вперше в Туреччині цього року? Раніше не була?

– Ні. Навіть не відпочивала, – усміхнулась і характерно потисла плечима, – подруга працює тут у СПА центрі. Може ви пам’ятаєте, це вона мене рекомендувала.

– Звісно. Галина. Вона тут не перший рік.

– Так. Їй тут подобається, – промовила настільки піднесено, що сама здивувалась. Наче вже вирішила за Гальку, що тут їй краще, ніж вдома.

– А тобі?

– Мені? Мені теж! Клімат гарний. І так чисто всюди. А ще всі ці фрукти і овочі. Ви живете у раю! – засміялася і вперше поглянула йому в очі.