У полоні вражень

Ганна мріяла про те, як житиме у Празі. Втретє переглядала перелік бутиків у найближчому до квартири торгівельному центрі, уважно роздивлялась мапу міста, записувала транспортні маршрути, планувала візити до музеїв і прогулянки головними площами. Усі бюрократичні етапи було подолано і за тиждень вона мала стати дружиною справжнього європейця. Тоді її перестануть дражнити Ганькою і зрозуміють, що вона справжнісінька пані. Ось купить собі модні сукні, кашемірове пальто, шкіряні чоботи на підборах, тоді всі у слід оглядатимуться!

Елегантний, кмітливий, зі смаком вбраний, симпатичний чех підкорив її серце буквально за кілька тижнів. Звичайно, для годиться, вона спочатку не відповідала взаємністю. Кілька місяців морочила голову юнакові, аж доки не погодилась поїхати до Європи, подивитись, як люди живуть. Ну, і врешті, треба ж було познайомитись з сім’єю кавалера.

То була су перова відпустка. Все було як у казці. Так романтично і чудово! Тільки знайомство з пані та паном Жижка не відбулось. У призначений час у його тата підвищився тиск і вони з дружиною вимушені були залишитись вдома. Прикро й шкода свекра. Але ж роки беруть своє.

За добу вечеряли з Яном і його братом. Батьки знову не змогли приїхати – виникли непередбачувані обставини. І цього разу вона справді засмутилась. Відпустка не була тривалою і на ще одну спробу просто не лишалось часу. Мусила повертатись додому.

Замріяна, закохана й задоволена собою Ганна виправдовувала усі події збігом і навіть не думала хвилюватись. Усе ж так гарно складається! Її Ян просто подарунок долі. Саме на такого галантного, красивого й розумного кавалера вона чекала. Шукала його у мережі, ходила на вечірки й до клубу. Знала, що одного дня він знайде її серед тисяч інших дівчат і зробить пропозицію. Не те, щоб вона вірила у казки і принців, але ж подарунок долі десь вже на неї чекав. Чи вона гірша за сусідок, що познаходили собі чоловіків за кордоном?

Протягом подальших місяців Ян і Ганна зустрічались тільки у Тернополі. Вона постійно передавала вітання всім членам родини і вважала, що познайомиться з родичами під час наступної подорожі.

А тепер, коли вони врешті вирішили побратись і вже п’ятий тиждень жили разом у його затишній, невеличкій квартирі, сумнівів щодо щасливого майбутнього зовсім не було і квапитись якнайшвидше зустрітись з батьками коханого не було сенсу. Вона ж бо і розмовляти нормально з ними не зможе. Ян англійською з нею спілкується, а за допомогою яких жестів доведеться зі свекрухою спілкуватись Ганнуся навіть не уявляла.

Того вечора очікуючи вдома на майбутнього чоловіка, наречена приготувала вишукану вечерю. Пів дня бігала магазинами, купувала інгредієнти. Потім готувала, хвилюючись, щоб все вдалося. Вдома вона такі страви зазвичай не робила. Там якось все простіше було. Та й взагалі частіше за все готувала мама. А тут вона сама собі господиня. Знайшла цікаві рецепти в інтернеті і зо три години шпорталась на кухні.

Врешті, зробила салат зі свіжих овочів, приготувала м'ясо з сиром і шампіньйонами, зварила рис. Першу порцію довелось викинути. Рис склеївся і велику білу кулю. З другої спроби вийшло краще. Вранці згадала, що Ян любить червоне вино і придбала пляшечку. От тільки обирати не вміла. Тому взяла за ціною. Не саме дешеве, й не дуже дороге. І пляшка гарна. З малюнком і срібними літерами. А на десерт спекла чізкейк за маминим рецептом. Таким його ще не годувала. Хотіла вразити!

Ян повернувся о шостій, як і обіцяв. Похмурий, наче небо перед дощем. Вечерю не помітив. Пішов до кімнати. Прямо в одязі ліг на ліжко і заплющив очі. Вона розгубилась. Спочатку запанікувала, потім хотіла приголубити, але злякалась, заклякла і розпитувати не наважилась.

Чекала хвилин десять. Ходила по кімнаті. Зазирнула до кухні. Виглянула з вікна. Хотіла випити для хоробрості, але зрозуміла, що не вміє відкривати бутилу з пробкою і поставила вино на місце. А він все ще лежав у тій самій позі. То дивився на стелю, то заплющував очі. Коли врешті сіла поруч, сказав, не повертаючи голови: «Ми не можемо одружитись. Мої батьки проти. Я не зміг їх переконати…» і ледь чутно додав «вибач».

Ні, вона не нарікала і не плакала. Певно ридала б від відчаю, якби була вдома. А тут, у чужій країні, не маючи знайомих і близьких, просто не могла дати волю емоціям. Не хотіла демонструвати слабкість. Боялась оголювати душу. Сиділа на ліжку і не могла повірити, що таке може бути. Вона ж йому довірилась. Сама приїздила, до себе запрошувала. Вони листувались. Бачились, зустрічались. Врешті вона приїхала до нього. Вони кохались. А він просто скористався нею? Вона ж збиралась вийти за нього заміж! А він навіть боротися за неї не наважився! Дорослий хлопець, самостійний – послухався батьків, повірив упередженням. А вони ж її навіть не бачили!

У якусь мить Ганя зрозуміла, що вони й не хотіли з нею знайомитись. Певно, весь час чекали, доки син нагуляється. Були певні, що їх роман нетривкий, несерйозний... А вона, дурепа, повірила! Замріялась!

Думки боляче кололи у скронях, а сукня стискала у грудях. Ось воно як! З прекрасного омріяного лицаря Ян перетворився на заляканого звіра, не спроможного вирішувати власну долю. І вона скорилася. Змирилася та виконала розпорядження пана Богуслава Жижки – ноги її в хаті його сина не буде. Наступного ж ранку пішла до знайомої вже стійки авіаліній, аби придбати квитка на найближчий рейс. До обіда чекала на літак в аеропорту імені Вацлава Гавела, а потім летіла додому. Покинута, скривджена, незаміжня.