55 троянд

«Очманіти можна», – думала Тоня, роздивляючись Стамбул з вікна таксі, – «Як вони тут орієнтуються?» Це була її перша подорож до Азії. Хоча, географічно, зараз вона була у Європі – в районі під назвою Бакиркьой. Шеф сидів попереду, поряд з водієм. А вона вигиналась від вікна до вікна, розглядаючи запаморочливі хмарочоси і велетенські торгівельні центри. Стамбул глибоко вразив її безупинним ритмом життя та неймовірною кількістю людей.

Сєрхат, тридцяти восьми річний директор департаменту компанії-партнера, жив у передмісті. Він не любив галасливий мегаполіс, тому оселився на березі Мармурового моря. У жовтому, двоповерховому будиночку з невисоким, білим парканом. Зі свого замку виїздив не часто – робота не потребувала щоденної присутності, тож більшість часу він керував дистанційно. Любив краєвид, що відкривався з вікна вітальні, ранкові години, що проводив з собакою, новини та книги. Іноді звичне, розмірене життя за містом переривали важливі справи і ділові зустрічі, бо Сєрхат таки робив кар’єру, але переважали все ж таки спокійні дні та затишні ночі.

Сіроока, вродлива, гарної статури Тоня одразу сподобалась Сєрхату. Йому здалось, що вона потребує уваги та піклування. І тому, він став запрошувати її директора на вечері та сніданки. Голова української делегації відмовляти не смів, і дівчина, як особистий помічник і перекладач, покірно прямувала за ним з одного ресторану до іншого. І був ранок, і був вечір. І повторювалось все знову і знову, бо зустрічі тривали три візити поспіль.

Завдяки піклуванню партнерів, Сергій Іванович і Тоня відвідали усі найголовніші історичні пам’ятки міста. Були у палаці Топкапи, відвідали величезну мечеть Сулейманіє і довго-довго роздивлялись неймовірне внутрішнє оздоблення собору Айя Софія. Для годиться сфотографувались на найвідоміших площах міста, прогулялись біля Босфору. Дивно, але більше за розмаїття надзвичайно цікавих музейних об’єктів, Тоню вразила набережна. Вона зачудовано дивилась на смарагдові плямки у блакитних водах Босфору, чималих мартинів з жовтими дзьобами і великими крилами, на витончені силуети мостів, на безмежну кількість різних кораблів і човників!

Регулярні відрядження тривали кілька місяців поспіль. До початку перших постачань довелось підготувати величезну купу паперів, дати безліч розпоряджень, проконтролювати усі етапі підготовки і вкотре перевірити вантаж. Але справи рухались і шеф був задоволений.

Тоня давно помітила надмірну увагу турецького партнера. Трохи соромилась і намагалась стримувати емоції. А ще не хотіла, щоб цей мачо вважав надто легким шлях до серця української дівчини. Хто ж не знає про темперамент привабливих турків та їх жагу до пригод? Та Сєрхат не здавався. Був дуже галантним, усміхався, пропонував найсмачніші страви, люб’язно відкривав двері, легенько підтримував за лікоть на сходах. Дівоче серце билось ледь чутно, рум’янець неодноразово прикрашав пухкенькі щічки, але Тоня стійко тримала оборону. Під час третього візиту усі разом піднялись на Галатську вежу. Від висоти та емоцій у Тоні запаморочилась голова. Сєрхат миттєво підхопив її і відвів всередину. Вона закрила очі руками й зсутулившись присіла на стільця. Хтось із членів делегації приніс води, інші почали перешіптуватись, але вона чула тільки його шепіт – він присів поруч, обережно гладив її плечі і тихенько нашіптував щось заспокійливе. Час зупинився і їй хотілось провалитись від сорому. Зблідла і квола, вона ледь підвелась, але в машині прийшла до тями і прогулянка продовжилась.

Лід рушив. Коли прилетіла вчетверте, отримала запрошення на вечерю – картка була у розкішному букеті троянд. У підписі зазначалось, що він обрав 55 квіток – бо саме стільки днів пройшло з дати їх знайомства. Вражена Тоня міцно стисла букет у обіймах і закружляла по кімнаті. Потім спробувала пригадати, чи то правда, чи він жартує, та не змогла скласти до купи тижні, які поглинула клопітка праця. Врешті, розчулена увагою кавалера, погодилась на зустріч.  

Він відреагував лише вранці. І це була найжахливіша ніч у її житті. Ніч страхів, сумнівів, спогадів і мрій. Ніч прийняття рішень, діалогів з собою та важкого, в'язкого очікування. Мільйон разів прокрутила в уяві наступну ділову зустріч. Не знала, як дивитиметься йому в очі. Може, це був розіграш? А вона, дурна, повірила, що нею може захопитись такий красень! Він їй не рівня. І певно сім’я його ніколи її не прийме… Завтра об 11:00 вони зустрінуться в офісі. «У жодному разі не можна дивитись йому в очі! І затамовувати  подих, коли він стоїть поруч. І милуватись, коли він неподалік…» – бурмотіла сама до себе. Навіщо він запросив її на побачення, якщо й на відповідь не має часу? Куца мелодія смс повідомлення вивела її зі стану забуття. Після привітання на екрані з’явились кумедні стікери та пропозиція разом поснідати. Вона глянула у люстерко і знітилась. Припухле від сліз обличчя і немите волосся – яке там побачення! Тоня відповіла відмовою. Але натомість запропонувала прогулятись набережною Босфору. Після роботи. Понад вечір. З того дня і почався їх реально-віртуальний роман.

Які то були зустрічі! Швидкоплинні, але цінні, емоційно глибокі, надзвичайно приємні. Вони все більше дізнавались одне про одного, ходили у кіно та на прогулянки. Разом годували мартинів і вуличних котів, купували смаколики на площі Таксим, слухали музик на легендарній вулиці Істікляль і катались на історичному червоному трамвайчику – найпопулярнішому серед туристів. Часом на побачення доводилось чекати тижнями. І тоді вона писала йому довгі листи, а він надсилав їй свіжі квіти і телефонував у ватсап, з увімкнутою камерою. Милувався. Розповідав останні новини і тисячі раз нагадував, як сильно скучив. Вона мліла від уваги і дуже обережного ставлення, від приємних подаруночків, слів вдячності та компліментів. Для неї це був новий досвід! Життєва школа прекрасних взаємовідносин, що базуються на щирих почуттях та взаємоповазі. Раніше Тоню принижували, ображали і використовували. Чомусь її партнери мали упереджене ставлення, ніколи не цікавились її думками і точкою зору, не розуміли бажання розвиватись і навчатись. Та й взагалі, більшість чоловіків у її оточенні вважали, що місце жінки чітко окреслене певним колом вимог і зобов’язань. Щоб отримати схвалення чоловіка, потрібно було стати його тінню, погодитись народжувати і самостійно виховувати дітей, піклуватись про затишок в оселі і знати своє місце. Тоді вона відчувала приниження і боялася. А тепер наче розквітла! Сєрхат відкрив для неї усі грані нормальних, здорових відносин двох дорослих людей.