Дірявий пляцок і філіжанка кави

«Гадаєте, кохання – це коли вам дарують троянди і ви нюхаєте? Ні, кохання – це коли вам розповідають про 95-ий бензин, а ви слухаєте!»

Мені було тридцять шість, я керувала фінансовим відділом чималої компанії, що займалась імпортом продуктів харчування. Така собі пані директорка – трохи заклопотана, трохи втомлена, але цілком самодостатня. Жінка, що досягла бажаного і багато працює, не забуваючи про родину. А родину я мала, скільки себе пам’ятала. Бо з чоловіком ми познайомились ще у школі, а одружились, коли мені було вісімнадцять. От і рахуйте – це ж половина життя!

І ось мені майже сорок. Діти закінчують школу. Чоловік працює на заводі з виготовлення технічних приладів, позмінно. Кар’єрою він ніколи не переймався – любив тільки пиво і безкоштовні газети. Часом грав з друзями у доміно. Жодного разу собаку не вигуляв – а Тобі жив з нами майже одинадцять років. Сумно зізнаватись, але, здається, ми з ним потрапили до тих великих цифр сумної статистики про шлюби, в яких чоловік лежень, а жінка утримує сім’ю.

Та й чому дивуватися? Останнім часом переважна більшість чоловіків дозволила собі нехтувати роботою і насолоджуються тим, що жінки дають собі раду й самостійно дбають про все на світі. Зрозуміло, що такі чоловіки цілком свідомо не беруть на себе відповідальність. Та й важкого у руки не беруть. Жодної звітності, жодних проблем!

Певно, тут слід зазначити, що я молодша за Ванадія на чотирнадцять років, тому він має світогляд, сформований радянською епохою, а я дещо інші погляди на життя. Враховуючи розбіжності, ми деякий час гризлися і обережно, а часом у бійках, намацували межі й встановлювали власні кордони, за які виходити не слід. Врешті домовились, що сімейними святами в нас будуть Новий Рік та Перше травня, а родинним відпочинком – поїздка на дачу. Чи була я щаслива? Просто звикла й іншого життя не уявляла. Бо так жили мої подруги, така проблема була у багатьох жінок в моїй країні. Це мені ще з роботою пощастило. А інші мусили податися на заробітки до Польщі та Італії і звідти годувати сім’ю.

І все стало догори дригом в одну щасливу мить. Мені дали премію! Генеральний викликав до себе, хвалив, красномовно дякував. А потім потис руку і віддав конверт. Я, наївна, зраділа. Думала, перед відпусткою тринадцяту зарплатню дали. Швиденько припустила, що дітям придбати, а що на дачі підлатати. Але не сталося, як гадалося. У конверті були авіа квитки, ваучер для заселення у готель та страховий поліс. Я аж зойкнула! Невже відрядження?! Від подиву зблідла і всілася прямо на стільчик у коридорі, біля здивованої секретарки. І тільки тоді помітила, що місце призначення – Туреччина. Вдруге накрило хвилею емоцій і я попросила води. Перелякана Тоня випурхнула зі свого місця і за якусь мить простягла мені паперовий стаканчик з рідиною. Відпустило. Я ще раз поглянула на документи і нарешті усвідомила, що вперше у житті відпочиватиму на березі Середземного моря. На паперах майоріло моє ім’я. Тиждень! Цілісінький тиждень за системою «all inclusive»! Буду засмагати, пити коктейлі, носити сарафани і розважатись! Танька лусне від заздрощів!

Вдома я остаточно збагнула, що відбулось, і ще раз переглянула вміст конверту. Квитки не зникли. Але зникла моя впевненість. Дотумкала, що не зможу залишити дітей і чоловіка, що боятимусь подорожувати одна, і що летіти без сім’ї якось совісно. Почало зростати почуття провини і я відчула, що боюсь зізнатися рідним. Бо моя радісна новина стане для чоловіка і дітей прикрою. Не вміють вони радіти за інших! Тим більш, коли коштовний подарунок «на халяву».  

- Ти дурна? Такий шанс!

Це Танька з келихом вина вмовляє мене поїхати. Нагадує різні життєві негаразди, підкреслюючи мою самовідданість родині. Наполягає! Говорить, що я заслужила цей відпочинок.

- Ти, звичайно, невелике цабе, але твій генеральний реальний мужик! І я зараз вип’ю за його здоров’я! Бо він просто супер психолог! …хоча й віслюк здогадався би, що премію ти витратиш на сім’ю. А так – дзуськи! Пані буде плавати у морі, засмагати біля басейну, пити коктейлі і їсти заморські фрукти. Блііін, як я тобі заздрю!

- Нууууу, – задумливо промекала я, – шеф має рацію. І він справді розумна й прониклива людина!

Не хочеться згадувати про підготовку до відпочинку, розмови вдома і насуплені губи дітей. Раділа за мене тільки Танька, та й вона перед поїздкою перестала відповідати на дзвінки. Чи то город копала, чи їй набридло мене підтримувати.

Придбала чотири легенькі сукні, капелюшок з квітами, майже прозорі силіконові капці, купальник. Зробила зачіску і полетіла!

Годували у готелі смачно, розважали активно! А які там шоу-програми робили! Я і на вечірки ходила, і на екскурсії їздила. Хтозна, коли ще вільна буду? Згадала молодість!

На п’ятий день у готелі була так звана «Турецька ніч». Я всілася у кутку в м’яке крісло, пила вино і розглядала людей, що неспішно прогулювались по великій, вишукано оздобленій залі. Усю юрбу відпочиваючих без зупину пригощали східними ласощами і напоями, розважали піснями, танцями. Усі спілкувались між собою, підспівували, пританцьовували – коротше кажучи,  розважались. І тільки я сиділа одна та намагалась запам’ятати кожну хвилину, втримати той аромат, вловити цей серцевий ритм насолоди життям. Я і не думала, що можна сумувати і радіти водночас. Сумувати, бо цей щасливий тиждень ніколи не повториться, а радіти, бо маю таку нагоду бути тут і тепер, а «весь світ зачекає», як казали у тій набридливій рекламі.