Глава 13

Горіх спочатку важко переживав свій відхід із племені. На початку шляху він навіть хотів розвернутися і повернуться додому, плюнути на свою подорож. Якщо він Іскрі не потрібен, то хоч би синам потрібен. Але щось не давало Горіху повернути назад, назад додому. Щось усередині, у душі принца підказувало, говорило “Тебе там не чекають. Ти там більше не потрібний”. Кіт прислухався до свого внутрішнього голосу і твердо йшов уперед. Завдяки своїм старанним тренуванням, вченням, твердо знав, що не пропаде. Вчителі, одноплемінники вклали в нього багато знань, і ці знання не дадуть йому прірви. Невідомо, коли його подорожі закінчаться, коли він повернеться додому. Можливо смугастий повернуться в плем'я разом зі своєю новою родиною, дружиною, яка його любитиме, з кошенятами, які будуть народжені саме від нього, а не від когось іншого. Ні, Горіх ніколи не вважав Вихря та Яструба не своїми рідними. Він разом із Іскрою виховував їх. Але все ж таки краще виховувати своїх рідних, а не від суперника. Горіх не міг передбачити яке майбутнє на нього чекає. В одному він був упевнений, що десь там зустріне те єдине, справжнє кохання, і не важливо ким воно виявиться, одинаком, бродягою, або навіть домашньою кицькою. Смугастий ніколи не робив різниці ні перед ким, йому було однаково. Він себе принцом ніколи не вважав, і не терпів колись до нього якось по-особливому ставилися. Тільки тут, у подорожах кіт зможе спокійно забути про свій статус. Після виходу з племені минуло кілька днів. Смугастий встиг побачити різних звірів, таких, яких у рідному лісі він не бачив. Одні були небезпечними, зовсім не боялися кота, інші тільки його побачив одразу ховалися хтось куди. Також принц кілька разів забредав до міст, де жили Двоногі. Там він побачив як домашні кицьки спокійнісінько лежати собі на колінах людей, все це викликало у нього зневагу, нерозуміння. Горіх ніяк не міг зрозуміти чому його родичі так легко сприймають ласку від їх найлютішого ворога? Пізніше у розмові з іншими котами принц зрозумів, що не всі коти ненавидять Двоногих, навпаки, деякі готові життя покласти за свого Хазяїна. Та й не всі двоногі погані, як виявилося пізніше. Горіх на своєму досвіді це зрозумів. Коли дитинча Двоногого поділилася з ним дивною їжею, ковбасою, назву він дізнався про бродячих котів, які погодилися його дати притулок у себе. Завдяки їм він дізнався багато чого цікавого про двоногих і домашніх кис

-Домашнім котам не завжди щастить із господарями. Одні їх люблять, інші використовують. Якщо говорити прямо, ми всі один одного використовуємо. Життя так влаштоване, кожен чекає на користь від іншого. У кішок з людьми так само. Люди нас годують, за те, що ми ловимо мишей, стежимо за збереженням речей людей. Для нас котів ці речі здаються непотрібними, дурними, це дуже важливі речі. Іноді від людей залежить наше життя -ділився знаннями один з бродячих котів компанії в яку прийняли Оріха -Якщо ми не можемо знайти нічого з їжі, то може випросити у людей. Але тут треба бути дуже обережним, треба знати та розуміти у кого просити, а у кого ні

-Як все дивно і незвично -Горіх, ніяк не міг перестати дивуватися -В моїх краях Двоногих ненавидять. Вони ж вбивають нас, не дають нам спокійно жити. А тут ви до них ставитеся як до друзів? Це дуже дивно. Я вас не розумію

Кіт зітхнув -Люди, звичайно, дивні істоти, але їх вчинки можна зрозуміти -принц ще сильніше здивувався -Як я зрозумів, ти дикий кіт?

-Та я з лісу прийшов. Хіба це погано? Я не приховую це, пишаюся цим!

-Я навіть словом не обмовився про те, що народження в лісі, це погано. Просто для людей ліс – це небезпечне місце. Там багато дикої звірини. Більше того, деякі з них можуть бути хворими. Люди дуже бояться Білу Смерть, тому я не дивуюсь їхнім вчинкам.

-Біла Смерть? Це що таке? Ніколи не чув такої назви

-Для людини це називається Сказом, ми ж це називаємо Біла Смерть. Тому що з рота тварини людини йде біла піна. Це страшна хвороба, невиліковна у людей. Вона передається від тварини до людини, а потім хвора людина може заразити здорову. Люди схильні вважати, що всі дикі тварини носії цієї хвороби, тому щоб запобігти поширенню хвороби вони вбивають всіх диких тварин

Горіх згадав, що колись Листя попереджала про цю хворобу. - Чи означає ми для них небезпечні так само як і вони для нас? Як усе заплутано. Але хвороба має ознаки, навіщо вбивати всіх здорових? Хіба люди не бачать, хто хворий, а хто ні?

Коли до людей приходить ця хвороба, вони перестають бачити. Їхній зір затьмарюється страх за свою сім'ю, за дітей. Вони готові вбити всіх тварин яких зустрічають на своєму шляху, не важливо дикий він чи домашній. Кілька років тому в цих краях була ця хвороба. Мало хто з нас тоді міг вижити. Я був одним із тих, хто вижив, тому чудово пам'ятаю ті страшні дні. Люди вбивали всіх тварин, навіть свою худобу. Людей можна зрозуміти, якщо заглибиться у їхні вчинки. Іноді ми судимо інших, не розуміючи причин їх вчинків. Так, погоджуся, люди бувають різними, одні добрі, інші ні. Але кожен вчинок має своє пояснення. Тому не варто передчасно робити висновки, чи вважати всіх поганими, бо хтось із них зробив поганий вчинок

Бродячі коти допомогли Горіху переосмислити своє життя, своє ставлення до інших. Можливо бродячий кіт у чомусь має рацію, коли страшна хвороба загрожує твоїй родині, ти підеш на все, заради їхнього порятунку. Одне не давало спокою Горіху, він не міг згадати, чи була Біла Смерть у їхніх краях, коли двоногі з собаками вбивали його одноплемінників? Якщо була, то чому двоногі не вбили своїх собак, а пішли з ними воювати з котами? Чи можливо ніякої хвороби тоді не було, і двоногі вбивали племінних за щось інше? Що ще могло тоді так сильно роздратувати людей? Горіх не став про це питати мандрівного кота, адже тоді принцу доведеться розповісти, що він не дикий кіт, а племінний, до того ж принц, член королівської родини. Але навряд чи бродячий кіт повірить у це, а навіть якщо повірить, то вважатиме Оріха дурнем, адже хто відмовиться від такого життя? Бути членом королівської родини почесно, не кожен може собі це дозволити. Через кілька днів Горіх продовжив свій шлях. Він подякував бродячих котів, які дозволили йому бути в їхній компанії, попрощавшись із ними, смугастий рушив далі, туди куди дивляться його очі. Він ще не здогадується, що в подорожі йому доведеться зустрітися з тими, хто пішов у подорож до нього