4. Втеча

   Хтось штовхнув сплячого Михайла у бік. Той розплющив очі і побачив перед собою молоду дівчину.

- Вставай, час вибиратися звідси, чи ти хочеш залишитися тут назавжди? - сказала вона.
   Михайло пильно вдивлявся в зіниці молодиці і, на щастя, вона виявилася людиною.

- Ти поранений, у тебе нога кровить. Це поріз. Досить глибокий, - сказала дівчина, оглядаючи його ногу. Йти зможеш? - стривожено запитала вона.

- Так, - відповів Михайло швидко підводячись. - Що сталося? 

- Точно не знаю. Але система бездушних перестала працювати, це відімкнуло камери з полоненими, - пояснила дівчина, простягаючи йому руку.

- Полоненими? - здивовано перепитав Михайло, беручи її руку. - І багато тут людей? 

- Не знаю, гадаю, близько 3 тисяч. У моїй камері нас було 500 чоловік. Ти просто сидів в одиночній. Певно, ти їх чимось дуже розізлив, - усміхнулася дівчина, тягнучи його коридором. 

- 3-х тисяч? Як таке можливо? 

- Це ті, що не скорилися бездушним. Люди насправді дуже сильні. Роботи не змогли нас зламати, а без нашої волі вони не могли зробити нас своїми рабами. 

- Але, чому тоді вони вас не вбили? - запитав Михайло, слідуючи за дівчиною.

- Щоб живитися нашим болем. Якщо вони не скорюють нас за 2-3 тижні, то далі катувати не можуть, бо воля, яка живе в наших душах, вбиває їх. Тому вони на деякий час залишають нас у спокої, катуючи когось іншого. Час регенерації десь 3 місяці. За 3 місяці вони можуть спробувати знову. Але час, допустимий для катувань, з кожним разом скорочується і, якщо людина незламна, то згодом вони втрачають будь-яку владу над нею. Її не можна уже ні вбити, ні катувати. Тож вони тому і тримають нас тут. Таким чином, катуючи уже наші душі, - поспіхом розповідала дівчина, тягнучи за собою Михайла.

- Судячи з твоєї розповіді, ти уже давно тут, - з сумом зауважив Михайло.

- Занадто довго, тому не хочу бути тут більше ні хвилини. 

   Вони бігли тим темним коридором і бігли. Здавалося, він був безкінечним, але ось нарешті побачили вихід. 

- Як ти знала, що в одиночній камері хтось є? - запитав Михайло.

- Я не знала. 

- Тоді як? 

- Просто я колись теж в ній була, - пояснила дівчина. - Коли ми зрозуміли, що камери відчинилися, то кинулися тікати. Але я повернулася, вирішила перевірити одиночну камеру.

- Ти врятувала мені життя, - посміхнувся Михайло. 

- Тебе врятувала твоя незламність і прагнення залишатися людиною, - пояснила дівчина.

###