Італія

     — Куди ти?

     — В Італію.

     — Ого. Ну, до зустрічі тоді. 

     Я потиснув руку іспанцю, і пішов виглядати свій автобус.

     На банерах продавали ковбасу, машини і квартири. «Тут у вікнах на вас дивиться майбутнє». «Тут ви знайдете щастя, обмінявшись на час». «Тут те, чого прагне людина». «Тут спокій і тиша».

     На горизонті здійнявся дух. Чорний силует сунув на мене схвильованим танкером. Руки його не знаходячи спокою тремтіли від люті. На зустріч мені йшов Гафу.

     — Фома. Ходімо швидко. Жандос з Антингульом забифились з росіянами.

     — Що сталось?

     — Вчора в клубі, якісь уйгури відшмагали росіянів ременями. А ті і в поліцію не звертались, бо смішно про таке заявить. За підсумком, прийшли — докопались.

     Більше не міркуючи, я жестом запитав напрямок, і ми подались зʼясовувати. Ми дістались місцевого клубу, який швидше скидався на закинутий притон — менше ніж за 7 хвилин.

     — Що сталося?

     Антингуль мало не лоб в лоб лютував на високого росіянина. А Жандос спілкуючись на спокійних тонах трішки осторонь, намагався зруйнувати нарив агресії і не допустити бійки. Росіянів було пʼятеро. І їх досі стримувала досі невідома сила. Хоч і Жандос з Антингульом безсумнівно вклали їх, такі сутички були небезпечними. Будь-хто, хто порушував фізичний порядок стосовно інших, легко міг бути депортованим. Тому головне було не довести до бійки.

     — Ти ще хто?

     — Фома.

     — Українець. — Обірвав мене Гафу.

     — Що у вас сталося? — запитав я меланхолійно, з витонченим почуттям неприязні. 

     — Твої корефани вчора моїх пацанів відпиздили. Все тіло мало не до крові свербіло. Маєш чотири забої, і три чорних синяки. Як це називається?

     Я відчув як позад мене згуртувались Гафу і Антингуль, а Жандос вже на всю готувався до бійки.

     Я ступив крок вперед, так, що мої очі були на відстані передпліччя, — навпроти шиї росіянина. Він зрадливо всміхнувся, намагаючись виказати усю безглуздість моїх намірів, і намагався мене поглядом переконати. Вся його група була на голову вища від нас з казахами. Але в їх очах я не бачив стільки впевненості і віри, як на своєму боці.

     — У вас є рівно одна можливість вибачитись перед усіма кого ви образили. Рабська ви свинота… І поліція над вами змилується. Можливо.

     Навколо вже почали зʼявлятись поодинокі постаті, які проявляли зацікавленість нашим конфліктом. Під сигарету і самі відвідувачі притону повиходили подивитись.

     — У вас рівно три хвилини є щоб привести сюди вчорашніх гостей, інакше іншим разом ми вже не стримуватимемось.

     — Ти за свої слова відповідай. Е! — нервово втрачав контроль Жандос, але Гафу на силу його стримав.

     — Добре. Як скажете. — Процідив я знехотя. — Ви роздягаєтесь до гола, вклонитесь нам, і тоді, можливо, я не вибʼю з вас компенсацію за витрачений на вас час.

     Росіянин єхидно всміхнувся і замахнувся на мене швидким кулаком. Дочекавшись руху, я встромив пальці в плече, і правою рукою дав йому ляпаса. Він витер слід від удару, і замахнувся з новою силою. В його очах палало багаття помсти за власну гідність перед своїми хлопцями. Вони також були не в ладі з собою. І кинулась стінка на стінку. Я пропустив удар в ребро, на що відповів струнким махом по печінці. Якусь мить він відкашлявся і спробував з усієї агресії зарядити мені в піддих, натомість я відступив, і перетягнувши тягу на своє тіло, перекинув його на бетон. Він піднявся, і з розбігу зніс мене з ніг. Я знову пропустив удар по ребрам, тоді ледь опамʼятавшись, поставив блок між очей. Росіянин знову вдарив по ребрам. Я дав йому ще одного ляпаса зваливши його з себе, і нашвидкоруч підвівшись — вдарив з ноги йому під коліно.

     Захекано, він вирячив на мене очі передчуваючи неминучий біль. Але хтось інший збив мене. Я впав і пропустив пару ударів. Антингуль прямою ногою збив силует з мене, і я відразу кинувся між ніг своєму опоненту. Пройшовши між ногами, я вчепився йому за пʼяти і звалив на землю. Він впав на спину.

     Жандос один спаренгував з двома високими росіянами. Я наблизився і з розмаху, дуже смачно влучив у живіт одному з них. Хтось інший наблизившись вдарив мене в щелепу, що я мало не втратив свідомість, але встоявши, зміг ухилитись від удару свого колишнього опонента. Знову відбивши двійку, я з усією радістю відвідав кулаком його вилицю. Він захитався і звалився на підлогу.

     — Тримай акулак. — Заіржав зверхнім тоном Жандос, не шкодуючи росіянина.

     Він присів, і ледь тримаючи голову, щоб та не розклеїлась показав долоню, мов: «досить, ми приймаємо поразку». Інші теж, хто зігнувшись в колінах, хто в спині, розглядали свою кров на бетоні.

     — Ми закінчили? Чи вас ще в поліції побачити хочуть? — запитав Гафу відновлюючи подих.

     — За розмазані обличчя, ми ще вас засудимо.

     — Не сумніваюсь. Ще раз покажешся — поїдеш додому.

     — В Росію я не повернусь.

     — Ти поріддя сатани. Росія надто прекрасна, щоб такі як ти і весь той непотріб засирали її.