37

Раптом він тягне мене за собою від ліжка так різко, що я ледве встигаю зрозуміти, куди ми йдемо. Ми влітаємо у ванну, і Марк швидко знімає з нас все, а потім відкручує воду і затягує мене під душ.

Прохолодні струмені миттєво падають на нас. Я різко вдихаю, але слова губляться, бо він уже притискає мене до себе.

Його губи знаходять мої одразу.

Його оцілунок гарячий, жадібний, ніби весь той страх і адреналін досі пульсують у ньому. Вода стікає по наших обличчях, по шиях, але він навіть не звертає уваги. Його рука ковзає по моїй спині, притягає ще ближче.

Я відчуваю,  як його пальці стискають мою талію.

Він цілує мене знову і знову, коротко, жадібно, ніби не може зупинитися. Його подих гарячий, нерівний, і кожен новий поцілунок тільки більше розпалює напругу між нами.

Він притискає мене до прозорої стінки душу ще сильніше, одразу накриває мої губи своїми, ніби не дозволяючи навіть подумати про щось інше.

Його поцілунки гарячі, жадібні, майже голодні. Ніби весь страх, який тільки що пройшов крізь нього, тепер перетворився на чисту, неконтрольовану пристрасть.

Його руки ковзають по моїй спині, стискають талію, притягують ще ближче. Я відчуваю жар його тіла і мені самій стає жарко. 

Я хапаюся за його плечі, пальці стискають шкіру.  Він цілує мене знову, довше, глибше, і від цього всередині все ніби спалахує.

Марк відривається на секунду лише для того, щоб провести губами по моїй щоці, по мокрій шкірі біля вуха, і знову повертається до моїх губ.

Вода стікає між нами, але він тільки сильніше притискає мене до скла.

Його дихання гаряче, важке. Кожен рух тіла і рук стає різкішим, і я тремчу від насолоди. 

Через цей адреналін пристрасть між нами розгорається ще сильніше…

***

Телефон дзвонить різко, вириваючи мене зі сну.

Я лише тихо бурмочу щось у подушку, намагаючись сховатися від настирливого звуку, а поруч Марк уже тягнеться до тумбочки. Дзвінок обривається, і я крізь напівсон чую його голос — низький, короткий, уже зовсім не сонний.

— Так…

Я повільно розплющую очі. Він вже сидить на краю ліжка, притиснувши телефон до вуха, і виглядає вже зовсім інакше — зібраний, напружений, ніби за одну секунду прокинувся повністю.

— Зрозумів… Коли?

Коротка пауза.

— Добре. Я виїжджаю.

Він прибирає телефон трохи різкіше, ніж потрібно, і секунду просто сидить нерухомо. Я піднімаюся на лікоть, дивлячись на його спину.

— Щось сталося?

Він проводить рукою по волоссю і повертається до мене. Його погляд серйозний, трохи похмурий.

— Мені треба до Львова.

Я кліпаю, намагаючись остаточно прокинутися.

— Прямо зараз?

— Так, — він коротко киває.

Я кілька секунд мовчу, дивлячись на нього. Усередині з’являється дивне відчуття, ніби мені зовсім не подобається ця новина, хоча я навіть не хочу собі в цьому зізнаватися.

— Надовго?

Він зітхає ледь помітно.

— Півтора дні, бо дорога доволі довга. Хоча зустріч буде всього годину.

Я повільно сідаю на ліжку, притискаючи ковдру до себе.Чомусь я засмучуюсь. Майже два дні його не буде поруч…

Марк нахиляється ближче і швидко цілує мене в губи.

— Я швидко, обіцяю…

***

гортай далі, там продовження ------------>