Акт 4. Останній страж. Розділ тринадцятий. Крематорій.

Переліт тривав близько 16 годин. За цей час Стас зміг знову спокійно ходити, але от Андрію навпаки стало гірше. Він зовсім зблід, і тепер вже він потребував милиць. Сказати, що це тривожило Стаса і Антона, це не сказати нічого. Вони не знали, чого можна було від цього чекати.

***

- Ось і приїхали – сказав Стас.

Трійця стояла перед кам’яним будиночком, який повністю був покритий снігом. Було видно, що його не чистили років 13. Але якщо закрити очі на сніг, то будинок був дуже навіть гарним. Біля дверей виднілися колони, на яких стояли дерев’яні пташки. Саме вони привернули увагу Стаса, який в свою чергу вирішив не затримуватися і викликати спогади від вигляду території та самого будинку потім.

- Зачекайте тут, я відкрию будинок, потім ми занесемо Андрія. Я сумніваюся, що він зможе самостійно пройти через цю кучугуру снігу.

- Як плануєш зайти? – Спитав Антон. – Хочеш розбити вікно, чи візьмеш з нічого ключі?

- Зараз побачиш.

Стас обережно відкрив хвіртку. Вона була не закрита. Пройшовши через товстий шар снігу він підійшов до пташки, що була справа. Підійшовши, він натиснув спочатку на ліве око, потім на праве, а потім на заднє крило. Антон почув клацання.

- Ні, не те – промовив Стас, і пішов до лівої.

Зробивши те саме знову почулося клацання. Тепер Стас мовчки пішов до двері та відчинив її. А потім пішов до хлопців.  

- Хитромудро – Сказав Антон.

- Так, мій дядько був майстром по виробництву таких штучок.

- Зрозуміло. – Відповів Антон. – Тепер потрібно занести Андрія. Тільки не ногами вперед.

- Ах-ах-ах, як смішно. – Саркастично відрізав Стас.

Ці слова заставили Антона заткнутися.
 

- Добре, вибач.

***

- Такс. – Сказав Антон, намагаючись ввімкнути систему опалення. – Ні. Знову не те.

- Ти ж 5 хвилин назад казав, що розбираєшся в цьому. – Відповів роздратований Стас.

- Тут чорт ногу зламає. Хочеш, сам спробуй.

На цю пропозицію Стас підійшов до Антона і відштовхнув його. Клацнув кілька кнопок, і з батарей пішло тепло.

- Чорт ногу зламає, так?

Антон у відповідь зміг тільки промовчати. А Стас не дочекавшись відповіді пішов. Аж тут його телефон почав вібрувати.

- Дивовижно, що тут взагалі є зв'язок. – Сказав Стас.

Добре було ще те, що Стас залишив свій телефон в готелі, коли трійця йшла до першої печатки. Тож він не зламався, коли той опинився під завалами.

-  Алло, так.

- Алло, привіт. – Сказав полковник Володимир. – Я тебе не відволікаю?

- НІ, ні, ти що. Я уважно слухаю.

- Добре. У нас тут є одна особа, яка дещо знає по вашій справі.

- Справді? І хто це?

- Григорій Мельник. Він розповів нам дещо дуже цікаве про Санса. Виявляється, наш клієнт також раніше працював на владу. Заарештовував торговців наркотиками та небезпечних терористів. Мушу зазначити, що разом із ним працювали ще три агенти. Юрій Гроненко, Максим Ковалев і Сергій, прізвище якого не відоме. Але це не важливо. Тобі газети чи щось інше,  від чого можна було дізнатися новини?

- Так, на моє прохання мені приносили газети, і у охоронця було радіо. Там також іноді були новини.

- Чудово – Відповів полковник, глибоко вдихуючи повітря, неначе йому не його вистачає. – Тож ті знайомий з інцидентом «Крематорій»?

- Ти про той випадок, коли група терористів «Зірка» ввірвались в аеропорт з огнеметами, та спалювали всіх заживо, тому що там були одразу декілька конкурентів їхнього боса?

- Так, саме про це. Саме цей випадок і став роковим.

Аеропорт «Мрія». Київ. 2034 рік.

- Ось ми і приїхали. – Сказав Санс, дивлячись на будівлю з вікон якої ішов дим. – Це страшно навіть для мене.

- Згоден – Ледве чутно промовив Сергій.

Аж тут рації всіх чотирьох завібрували, це дзвонив генерал Олександр.

- Ви на місті? – Спитав той, і почувши «так» продовжив. – Вказівки вам відомі, залиште померлих, спробуйте врятувати всіх живих. І, по можливості, нейтралізуйте загрозу. Сергій, Максиме, Юрій, рушайте. Ти, Санс, трохи затримайся.

- Так, сер.

Генерал дочекався, поки решта відійде на відстань, де його буде не чути. І відключив зв’язок зі всіма, крім Санса.

- Слухай уважно, ніякої магії. Якщо не послухаєшся, будуть серйозні наслідки. – Проказав Олександр на диво спокійним тоном. – Сподіваюсь, ти мене зрозумів. Бажаю успіхів.

Генерал відключився, не дослухавши відповідь. А Санс рушив на завдання.

***

Спочатку все було добре. Якщо можна так сказати. Всі четверо виводили людей. І коли вже вони начебто всіх вивели почулися крики про допомогу.

- Я піду. – Сказав Сергій. – Залишайтеся тут.

Решта не стали заперечувати. Чекати довелося кілька хвилин. Почувши постріли всі троє попрямували туди.  Прибувши, вони могли спостерігати жахливу картину – Сергій лежав, скоріш за все мертвий. А над ним стояв чоловік з пістолетом у костюмі, на рукаві якого красувалася надпис «Stern» («Зірка» німецькою мовою).

- Ми не очікували зустріти вас тут. – Сказав невідомий. – Але дуже добре, що ви прийшли, адже бос не любив вас. Він буде радий, коли дізнається, що вас усунено.

З-під укриття вийшло ще п’ятеро осіб з автоматами та вогнеметами. Але Юрій їх не бачив, він накинувся на терориста, який вбив Сергія, з а що отримав кілька куль. Юрій впав поряд з Сергієм, але, на щастя, живий. Санс також втратив контроль над собою, та попри наказ генерала використав магію.

Навіть при тому, що повсюди був вогонь, скрізь стало темно. Через декілька секунд чулися крики. То кричали терористи від болю. Потім, ще через декілька секунд знову стало світло, всі терористи лежали не рухаючись.