Розділ дванадцятий. Той, хто відмічений світлом

Андрій не спав всю ніч, думки вирували в його голові, неначе вихор. «Тепер Стаса немає, нам доведеться самім все робити. Але як так? Невже він мав закінчити свій шлях саме так?».  Ще йому докучав біль у голові, який зростав з кожною секундою. Відчуття, неначе тобі голки в голову вставляють. Від такого не те, щоб спати, думати просто неможливо. Але Андрій тримався. Було дивом, що вони змогли знайти нічліг, адже в цей день в Канаді було велике свято. Вже як десять років після їхньої перемоги у війні. В цей день повсюди ярмарки, концерти, феєрверки і багато іншого. Всі кордони також закриті, виїхати з країни не можливо до наступного дня, чим саме Санс і скористався…

В двері до номеру постукали. Андрій насторожився, хто стукає о шостій ранку? Навряд чи це власник готелю. Ледве-як вставши на ноги, він розбудив Антона. Антон, вислухавши все одягнувся, і пішов умитися, щоби легше було все освідомити. За цей час в двері вже намагалися вломитися. Це точно не власник готелю, або із працівників…
 

Джозеф, точніше Санс не хотів привертати зайву увагу, тому не використовував свої магічні здібності, а намагався вибити двері.

- Відчиняйте двері, вам же буде гірше, якщо я їх виб’ю. – промовив Санс

Андрій поспішно збирав всі речі, він намагався нічого не забути. Серце стукало так, неначе зараз зупиниться, а перед очима пролетіло все життя. Здавалося, неначе він вже чує подих смерті. Кошмари в його голові перервав Антон:

- У мене є ідея – зовсім тихо прошептав він

- Уважно слухаю – відказав в паніці Андрій

Санс все далі намагався вломитися в двері, вони же в свою чергу вже от-от мали зламатися. Аж тут двері відкрив німець років 30 – 35, і почав говорити на ломаній англійській:

- Вибачте, містере. Я спав. Ви щось хотіли? – промовив той з акцентом.

Усе, що зробив Санс, це відштовхнув німця, і ринувся обшукувати номер. « Ні, я не міг помилитися, вони тут. Світло. Світло, яке я залишив у голові цього дурного Андрія, я його відчуваю. Воно близько. » Аж тут він відчув її – печать, точніше її ауру. Вона була достатньо потужна, завдяки чому її не можна було сплутати ні з чим.

- Ах ви гади – крикнув він, коли Андрій і Антон вже дібралися до коридору – Стояти, вам нікуди тікати

Як на зло, Андрію стало важко пересуватися, тому він опирався на Антона, що знатно сповільнювало пересування. Тільки дібравшись до ліфта Антон дозволив собі оглянутися. Я к тільки він побачив Санса за 10 метрів від себе, то почав з швидкістю світла тикати на кнопку першого поверху.
 

- Працюй, тупа машина. – Сказав Антон, і як тільки він це сказав двері ліфту зачинилися.

Єдине, що радувало – вони зняли номер на десятому поверсі, а значить Антон і Андрій доїдуть на ліфті набагато швидше, ніж Санс добіжить на драбині. Це давала хоч якийсь шанс.
На першому поверсі їх зустрів працівник готелю, який одразу помітив, що з Андрієм щось не так.

- У вас все добре? – запитав він

- Так, все було чудово – відказав Антон протягуючи руку з ключами від номеру – ми мусимо йти, бувайте.

Вже в ліфті Андрію трохи легше, і він зміг ходити самостійно. Як тільки вони вийшли з готелю Андрій та Антон зайшли за перший провулок, потім за ще один, і так десь з пів години. Потім хлопці зайшли в першу ліпшу кав’ярню, в якій був вільний стіл. Антон взяв два стаканчика кави. Тепер залишалося вирішити інше питання.

- Що ми маємо? – запитав Антон більше сам себе, ніж Андрія – нас переслідує один із наймогутніших істот цієї планети. І він якимось чином знайшов наше місцеположення. Тож я навіть не сумніваюсь, що він зробить це другий раз. Тобі же стає с кожною хвилиною все гірше і гірше.

- Так, все вірно – промимрив Андрій у відповідь

- Це капець якийсь

- Повний   

Становище справді було погане, але треба було щось робити. Треба якось його затримати.

- Чуєш, я дещо придумав – промовив Антон – Я чув неподалік звуки концерту, а що як дочекатися його приходу і заманити його туди, а потім спровокувати його на ви користування магії ілюзіями бомб, а потім і її прикрити ілюзією бомби. Мирні жителі викличуть поліцію, і вуаля! Джозефа, чи чиє він тіло використовує, пов’яжуть, а нас заберуть як свідків, або жертв.

- Лайно повне.

- Тоді твої варіанти.

Андрій подумав з секунд 10, а потім сказав:

- Чорт, твоя взяла…

10 хвилин потому

Андрій та Антон вибрали напевно одне за «найкращих» місць – темний, холодний, противний та смердючий провулок. Гірше напевно тільки другий такий провулок. Але Санс точно піде туди, не чекаючи, поки вони підуть в інше місце. Там, і взагалі в радіусі 700 метрів не було ні душі, окрім пацюків. Вони є всюди. « Якщо все вдасться, то ми зможемо спокійно поїхати до Гренландії, і навіть якщо за нами слідом рушить Санс, то це вже буде не так страшно. » Думав Антон « Правда, у Андрія якийсь паршивий стан, якщо він і далі буде погіршуватися… Ні, я не хочу про це думати ». Довго чекати Санса не довелося.

- Любі, я ваш так довго шукав, навіщо ви втекли?

- На рахунок три – Прошептав Антон

- Спробую

За це час Джозеф вже був зовсім близько.

- Ваші останні слова? – спитав той

- ТРИ – Вигукнув Антон, і вони помчали з усіх ніг в сторону концерту

- Ох, невже знову? – запитав Санс

Пробігавши хвилин 10, вони опинилися в парку, де також не було ні душі, всі були на стадіоні, який був за 250 метрів від них.

- Як же ви мене дістали – прогарчав Джозеф – пора це закінчувати

Одразу після цих слів він пустив шалений потік світла. « Це ж треба, нічим навіть провокувати не довелося » подумав Антон. Потік був настільки потужний, що знищував асфальт, яким був покритий центр парку. Після третього удару Санса музика на стадіоні зникла, а люди вибігли на вулицю, щоби побачити причину такого шуму, Як тільки люди вийшли із стадіону, почали лунати крики, тому що в очах всіх інших якийсь терорист намагався вбити двох чоловіків бомбами. Майже всі присутні почали викликати поліцію, а Антон що б Джозеф не відволікався почав його дразнити:

- Ох, як кволо. І це виконує великий маг?

Таким способом Санс не звертав увагу на інших, а тільки на цих двох дурнів.

- Вам мало, блазні? То отримайте ще!

Та, довго це весілля продовжувати не вдалося. Менше ніж за 5 хвилин приїхали спецагенти і наставили автомати на тіло Джозефа.

- Руки вгору ти лягти не землю – кричав один із них

Джозефу нічого не залишалося, щоби виконувати накази…

Квартира Джозефа

- Чорт – сказав Санс, кинувши контроль над Джозефом - ці гади мене перехитрили. Ну нічого, ми ще зустрінемося

Санс почав складувати план подальших дій єдиний варіант, що залишився це простежити за ними до Гренландії, а вже там забрати печатку. Але він повинен мати запасний варіант, а саме Джозефа. Тому що ця трійця на так вже і проста

Поліцейське відділення

Андрій та Антон давали свідчення про те, що сталося тоді в парку, аж тут Андрію подзвонили.

- Алло – сказав він

- Добрий день, це містер Андрій? – запитав жіночий голос англійською.

- Так, а що трапилося

- Я дзвоню вам від імені Станіслава Середи. Він зараз знаходиться в міській лікарні № 436

У Андрія ледве серце не стало.

- Добре, я скоро буду – сказав Андрій і кинув трубку. Потім він звернувся до поліцейського – Ми можемо йти?

- Так, я, в принципі, спитав вас усе, що хотів знати. Якщо в мене будуть питання, то я ваш номер знаю.