Розділ одинадцятий. Печатка

Те місце було далеченько, то була каплиця на біля урвища. Вони туди доїхали за кілька годин хвилин.

- Тепер треба знайти вхід до каплиці – з втомою у голосі промовив Стас – тільки не шуміть, зараз 12 годин ночі
- Знаю, капітан очевидність – відрізав Антон
 

Каплиця була чимала. Красувалися, на перший погляд, забарикадовані двері.
 

- Треба спробувати їх відчинити – сказав Андрій

- Знущаєшся?

- Не будь як старий дід о 5 ранку в маршрутці

- Жарти в тебе, звичайно.

Але на суперечки часу не було. Оскільки інших варіантів входу не було, Андрій легенько штовхнув двері, які, на подив, дуже легко відчинилися. Перед трійцею розгорнулася величезна і порожня зала. Посередині  була підставка, а на ній… маленька скринька. Підійшовши, Стас побачив напис на латині, який перекладався як: «Лише людина з найдобрішими та найчистішими намірами зможе відімкнути цю скриньку»

- Скільки пафосу – сказав Стас і потягнувся до скриньки

Але тут на все приміщення пролунав крик. Це кричав Стас. Магія, що обороняла одну із печаток жалила йому руку. Всі розуміли, що малу частину мотивації грає скорочення строку.

- Кожен напис на латині має сенс – пробубнів Андрій

Антон відвів Стаса в бік попутно промовляючи «І що тепер нам робити?». Але погляд Андрій впав на скриньку. Він роздивлявся її хвилину. А потім потягнувся до неї. Тихеньке «клац» відбилося ехом по всьому приміщенню. Всередині, на подушці лежала монето подібна штука. Та сама печатка. Аж тут пролунав сміх. Неначе нізвідки з’явився Джозеф. Його шкіра помітно почорніла, але все ще можна було впізнати в ньому того чоловіка із бібліотеки.

- Ну що, я щиро радий – промовив на половину голос Санса, на половину Джозефа – вас, може, дивує мій вигляд, але я не міг особисто сюди з’явитися. Надто це небезпечно. Та, на жаль, мені довелося чекати вас. Річ у тому, що звичайна людина не може витримати, коли її мозок захоплюють, тож довелося заволодівати тілом цього нікчемного мага. На початку він покірно виконував всі накази, але потім той почав опиратися. Тож довелося пожертвувати рухливістю свого тіла, і понуритись в транс, щоб заволодіти тілом Джозефа… Ой, щось я розговорився, стара звичка. Ви все одно зараз помрете, тож… – він повернувся в сторону Андрія, і знову неначе до чогось прислухаючись сказав: так, так, Андрію, відай мені печатку. Будь ласка. І тоді ви лишитесь в живих

Та Санс зробив велику помилку – він не використав гіпноз

- Який ти ввічливий, але мушу відмовити

- Що ж, тоді…

Маг покрокував в бік Андрія. Але не встиг він і трьох кроків, як на нього всім своїм тілом повалився Антон. До Антона приєднався Андрій. Почалась бійка, якої неможливо було оминути.

На це все з непорозумінням дивився Стас. Він до кінця не міг зрозуміти слів Санса, чи Джозефа. Чорт його знає, хто то був

- Не стій стовпом, використай силу –  прокричав Антон

- Не можу, я клятву дав

- Яку до біса клятву? Зараз наші життя висять на волосині. Просто клацни пальцями і все.

- НЕ МОЖУ Я

Санс, почувши це, відкинув Антона та Андрія в бік, і підійшов до Стаса.

- Що? Володар смерті, який боїться її використовувати? Знаєш, я багато за своє життя бачив, але щоб таке… - з кожним словом його тон ставав схожим на тон дванадцяти річного підлітка, який знущається над іншим – Ну, давай. Що трапилося?

- А знаєш, я зроблю для тебе виключення – після цих слів Стас клацнув пальцями
 

Але… Нічого не трапилося. Санс, неначе цього і очікував, сміючись, пішов до непритомного Андрія.

- Ти поки потренуйся, чи що

Нахилившись до Андрія, він поклав пальці йому на лоб. З пальців одразу полилося жовте світло. Від такої процедури той одразу отямився, але все ще не міг поворухнутися

- Я люблю магів світла зі їх здібність проникати в мозок людини і руйнувати його, попутно забирати всі його спогади. А що, раптом знадобиться

Стас, зібравши всю силу в кулак вліпив такого удару Сансу, що той застиг на декілька секунд.

- Ідіть, я з цим чортом розберусь

- О, не починай, нікуди не підуть
 

Але обернувшись, він вже нікого не побачив. Спочатку той подумав, що це ілюзія. Але щось йому підказало, що печатка вже не тут.

- Щ-щ-що ти зробив? – крізь зуби процідив Санс – ах ти негідник

Після чого на Стаса полетіли сотні. А то й тисячі ударів. Та настільки сильні, що зламали йому декілька ребер. Обезсилений, Стас впав на землю.

- Ось і настав твій кінець, друже

Але у відповідь він лише встромив йому катану в живіт.

- Все, тепер ти їх не доженеш

- Не дожену? Знай, у мозку твого товариша залишилася маленька кількість світла. Завдяки цьому я їх легко знайду, тож ти і засумувати за ними не встигнеш
 

- Мені все одно. Мені давно на все все одно

- От і чудово
 

Санс створив ніж із темряви і почав колоти ним Стаса, навіть не намагаючись потрапити у життєво важливі місця. Після десяти ударів він вийшов з каплиці він, що би напевно, він розламав стіни споруди, від чого вона полетіла вниз, в урвище.

Санс побачив за декілька Андрія та Антона він попрямував до них, але нестерпний біль від магії катани вже не давала йому зробити навіть один крок. Впавши на землю той сказав:

- Я все одно їх знайду…

І с цими словами тіло розчинилося в повітрі.

…

Побачивши цю картину, Андрій тихо промовив:

- Стас…

- Він зробив все, що міг. Пішли, знайдемо нічліг

…

- Я ще не помер, дивовижно – під завалом каміння роздумував Стас – мені навіть не боляче.

За 10 хвилин після того, як каплиця впала в урвище приїхали всі можливі служби. Раптом один із рятувальників крикнув:

- Рука, там хтось є, вона ворушиться

«От чорт, навіть спокійно померти не дають» - із цими думками Стас заснув…