Розділ дев'ятий. Уперед крізь пітьму

Все починалося погано. Звичайно, тут нічого доброго за всю подорож не було. Машина не хотіла заводитись. Як би Стас не старався, вона не заводилась. Тож він будучи на нервах подзвонив Володимиру. І це, м’яко кажучи, був дивний діалог. Хоча би початок

- Алло – сказав зморений Станіслав

- Так – відповів з просоння Володимир

- Вона не заводиться – зовсім забувши, що той не знав про машину сказав Станіслав – що робити?

- А-а я що? В мене ще не було відносин. Не знаю, що тобі порадити

- Я про машину, імбецил – роздратовано просичав Стас – ми ж на завданні

Минуло ще кілька хвилин, поки Стас зрозумів, що Володимир не розуміє його слів. Ще кілька хвилин сперечань. Для Андрія і Антона це здавалося вічністю. Ніхто не любить криків. Тип паче вночі. А вони до того, були ще дуже голосні. Нарешті ті дійшли згоди. Але потім знову почалась суперечка.

- Та вона не заводиться! – сказав Станіслав

- Тому що я кажу лагідно – відрізав Володимир

- Я Анну так за життя лагідно не тримав, як зараз завожу машину

- Тоді не знаю, вдар її

Звісно, це було не всерйоз. Адже Володимирів батько завжди його вчив бережно ставитись до машин. Але Стас будучи на емоціях так і зробив. На диво, машина завелася.

- О, дякую – вже бадьоро вимовив Стас

- Будь ласка

Вони поїхали уперед крізь пітьму. Ніч окутувала всю дорогу. Фари світили на дорогу. Навігатор показував маршрут. Повний місяць висів над глибоким небом оповитий загадковістю. Гадаю, таке любить кожен. Звичайно, краще сидіти вдома у зручному кріслі. Але якщо хоча би раз побачиш таке диво – не забудеш. Аж тут щось в далі щось заворушилося. Відстань зробила його крихітним, але залишила видимим. Всі напружилися. Не встигли всі з думками як із нізвідки з’явися Санс. Всі перевсралися. Стас почав крутити руля зі словами «Якого чорта, зараз же повний місяць?». Машину щось зупинило. Андрія і Антона щось відкинуло. А Стас залишився. Якийсь голос розсміявся.

- Слабаки – сказав Санс

Андрій підвівся і нечутними кроками пішов. Треба знайти щось, будь що, що вважалося флорою або фауною. Треба відволікти Санса, аби лишитися друга назавжди. Тут він побачив древо. Те дерево було висушене часом. Дуже сухе, але гідне. Трохи сили, і гілля та корні почали рости. Андрій упевнено кивнув Антону, і отримав кивок у відповідь. Воно повзло повільно. «Неважливо, головне, щоб він не помітив» подумав Андрій. Минула ціла вічність поки це сталося. Санс в свою чергу вже тягнувся до Стаса. Тут його охопили гілля та корні. Це його дуже роздратувало. Він миттю розламав корні в порох. Але цього вистачило. Обернувшись, він побачив, що ні машини, ні Станіслава там не було. Той посміхнувся

- Що ви зробили, гади? – сказав він

Той обійшов територію, аж тут він став за метр від Антона який саме стояв на одному коліні, і створював ілюзію. Санс наче до чогось прислухався. Аж тут він вдарив Антона. Ілюзія зникла. Зі спини накинувся Стас. Санс знову до чогось прислухався. Він ухилився. Станіслав бив, а темний маг прислухаючись ухилявся. Ця марна бійка продовжувалася 10 хвилин. Після граду ударів від Станіслава Санс зробив один точний удар ногою від якого Стас відлетів на 2 метри. Підвівшись той сказав:

- Сансе, нащо воно тобі потрібно? Здавайся

Він підійшов настільки близько, що можна було розгледіти темну шкіру під маскою. Тоді хрипким голосом вимовив

- Ви люди, гнилі! І поставити вас на місце – мій священний обов’язок

Далі той походив ще кілька хвилин розказуючи свою нелегку долю. Як утратив плем’я і сім’ю. «Був винен тоді я, але ніяк же не рідня» говорив Санс. Всі його уважно слухали. А все тому, що він цікаво розповідав. Гадаю, можна трохи зануритися:

Древній Єгипет. 3110 рік до н. е.

Був звичайний день. Торговці впарювали свої товари наївним туристам. Хлопець на ім’я Ахмед гуляв на центральній алеї де найбільше шуму. Там завжди можна було купити будь що по знижці. Але його не покидало дивне відчуття. Неначе, хтось стежив за ним. Аж тут він побачив чорний знайомий силует. Силует почав наближатися. Ахмед одразу побіг до людного місця із криками про допомогу. Коли Санс був уже близько, хлопця прикрила група людей. Один із них сказав:

- Іди звідси. Поки ще можеш

На цей жарт він і його товариши розсміялися. Але сміх одразу ж припинився. Тому що Санс теж розсміявся:

- Дурні

Через хвилину всі, окрім Ахмеда лежали на землі. Хлопець закляк і дивився, поки Санс підходив. Підійшовши той сказав:

- Чого ти, друже?

Відповіді він не чекав. Легким порухом лишив хлопця життя

Сибір. Наш час

Тут Санс згадав, що в нього гості. І схопив Стаса за шкірку. Але його щось зупинило. Він наче з кимось заговорив.

- Печать тисячі імен? – запитав він – як цікаво. Добре, живіть. Поки що

Санс моментально зник. Постоявши ще десь 30 хвилин вони сіли в машину і поїхали. Після 10 хвилин мовчання Антон сказав:

- Стасе, ти же розумієш, що ми граємо під його дудку?

- Розумію, але вибору нема

Тоді вони поїхали далі…