Початок пригод (щось на кшталт прологу)

Коли вони під’їжджали до аеропорту вже було темно.

- Вперше за 5 років бачу як падає сніг – сказав Станіслав

- Скажу  тобі чесно – промовив Андрій -  з тих пір, як тебе посадили ні разу не випав сніг. Це вперше за 5 років

На що Стас знизав плечима:

- Оце так новина, я творю чудеса

Вони дійшли до літака, там стояв дебелий мужик із серйозним лицем. Коли вони сідали, Володимир сказав:

- Тут крім вас і пілота нікого не буде. Тож раджу поспати

- Добре

Сибір, Росія. День потому

Стасу спалося не спокійно. Йому снилися кошмари минулого. Тож кроки його легко розбудили.

- Щ-що таке – промовив Стас – хто тут?

Але побачивши, що його друзі сплять заспокоївся. «Здалося» подумав Станіслав і подивився в ілюмінатор. Там він побачив… сніг. «Які до біса сніг? Ми ж в Танзанії». Тут хтось розсміявся. Стас схопився, і побіг до кабіни пілота. Там нікого не було. Поглянувши назад він побачив темний силует який одразу ж зник. Натомість вибухнув двигун. Від шуму прокинулися Антон і Андрій.

- Що відбувається? – запитав Антон

- Я не  знаю – відповів Стас – мені потрібен час, що би все обумати

- Якщо ти не бачиш, то у нас немає часу

- Знаю, я, я просто…

Він не договорив. Літак упав…

10 хвилин по тому

- Де ми? – запитав Андрій – і що трапилося?

Стас подивися йому в очі, і сказав:

- Не маю відповідей на жодне запитання. Але я певен, Санс це не вигадка, і він точно в цьому замішаний…