Розділ четвертий. Містер Конвалія

Київ. Нотаріус. Січень 2024

Ми ввійшли до великої зали, там нас зустрів працівник нотаріусу

- Ви, я так розумію, Середи – сказав він

- Так, це ми – відповів батько

- Що ж, проходьте

Ми пройшли довгим коридором і зайшли в кабінет. Там були дерев’яні стільці і шкіряний диван. Я сів на той диван взявши Анну на руки.

- Почнемо – сказав працівник – в заповіти говориться: Я, Василій Олександрович Середа заповідаю своєму братові Олексію Олександровичу Середі свою квартиру на Хрещатику, віллу в Іспанії та будиночок в Гренландії. Його дружині, Оксані Івановій Середі заповідаю кулон із чистого золота – поклавши моїй мамі кулон до рук він продовжив – тепер діти. Своїй племінниці Анні я заповідаю свій банківський рахунок на 2 мільйони доларів. Також особистого охоронця, який при необхідності може видати себе за опікуна

Ми вийшли з кабінету, попереду ще кілька годин папірців і отримування спадка. Дядько мав трохи зв’язків, тож таким сумам ніхто не дивувався.

Київ. Квартира Середів. Рік потому

Боже… Як мені тепер з цим жити? Звісно, це все спишуть на прикрий випадок. Але як мені жити? Добре хоч а би, що Анна цього не бачила. Вона зараз навчається у родичів в Америці. Але зараз я тут, сам сам самісінький

Київ. Троєщина. Наш час

Думки Стаса перервала фраза:

- Приїхали – промовив Володимир

Виходячи із фургона Станіслав ще раз труснув головою, що би остаточно звільнитися від ланцюгів спогадів. Ось він, будинок Андрія. Здається, той жив на 4 поверсі.

Гадаю, саме час вам розповісти про другого друга дитинства – Антон.

Антон Ізак. 23 роки. Має силу створювати ілюзії. Дуже переконливі. Має густе чорне волосся і бороду з вусами. Ріст 165 см. Спортивним його не назвеш, так само як і розумним. Ні, він не дурний, але завжди спочатку робить, а потім думає. Працює в аптеці «Конвалія» займаючись там контрабандою, також відомий по всьому Даркнету. Має кличку. «Містер Конвалія». Отримав її через те, що коли хотів сподобатися дівчині начаклував величезний букет конвалій, а потім виконував різні вибрики. То він є, то його немає.

Дійшовши до його квартири, 165, Стас постукав у двері. Через хвилину вона відчинилася, і там стояв знайомий силует.

- Кого бачу – з усмішкою вимовив Антон

- Я тебе приб’ю – сказав Стас – я же сказав, кинь контрабанду

- Так я кинув

- Тиждень назад! – крикнув Станіслав – а я тобі казав це 3 роки тому!

Потім стався діалог в якому Стас намагався вмовити Антона поїхати, але важлива лише кінцівка.

- Я сказав що це виключено – відрізав Антон

- Добре – промовив Станіслав – тоді твої «друзі» з Техасу дізнаються, що ти продавав антидоти

Антон закляк на місті. Про це навіть думати страшно. За умовою йому постачали ліки безкоштовно, але він також їх роздає безкоштовно. Звісно, Антон цього не зробив.

- Добре, я погоджуюсь

Через 30 хвилин вони підходили до фургона.

- Куди тепер? – спитав Володимир

- До Танзанії – відповів Стас

- Чуєш, Сань, в аеропорт