Розділ третій. Дерево життя

Гадаю, саме час пояснити ще одну річ. Що за сили, і чому за них карають? Відповідь дуже проста. Був 2024 рік на дворі, нічого не передавало біди. Але раптом у людей почали з’являтися над здібності. Хтось отримав телекінез, а хтось левітацію. Влада, звичайно, сприйняла це як початок майбутнього повстання. Тож заснувала проект «Правда». Він був націлений на розкриття людей із силами. Хоча і говорили, що нічого людям із суперсилами не зроблять, це було не так. Їх просто вбивали. Ось так і назбиралося 2 мільйона людей. Може для якоїсь країни це величезні суми людей, але для України це маленькі цифри. Річ у тому, що нано-людей (так їх називали) в Україні близько 5.5 мільйонів. Здебільшого нано-люди вижили завдяки контрабанді із Техасу. Тепер можна до сюжету повертатися.

Стас дивився у вікно фургона часом подивляючись на хлопця років 19.

- А обов’язково сюди санітарів було приводити? – сухо запитав Станіслав

- Прошу вибачення, але ми не санітари – відказав той – використовуйте терміни. Ми «охоронці»

«Охоронцями» називали працівників «Правди» до рук яких передавали людей, у яких тест на суперсилу виявися позитивним. А ви вже знаєте що з тими траплялося. Звісно, у Стаса немає до них жодної поваги

- Цікаво, мені здається, що ви не поговорили с двома мільйонами людей, а саме зачистили – вже не так сухо промовив він у відповідь

Як і очікувалося, юнак замовк. А як же, що на таке відповісти. Нічого!

- Ми їдемо до того, кого я думаю? – запитав Володимир

- Саме так

Стас хотів взяти в свою команду двох друзів дитинства: Андрія і Антона. Обоє вони мали суперсили, це він знав тому що вони в дитинстві вихвалялися своїми здібностями думаючи що вони такі одні. Мріяли, що коли подорослішають покажуть всьому світу. Їх будуть показувати по телебаченню. Але, реальність внесла деякі зміни.

Розкажу вам про Андрія. Намагатимусь нічого не пропустити. Андрій Вересник. 23 роки. Має здібність контролювати флору і фауну, звісно, оживляти дерева так, що би вони ходили він не може, але і того, що він має достатньо. Має дитячу кличку «Дерево життя» як казав Стас: «Навколо тебе все цвіте». Як ви могли зрозуміти, у нього з гумором все погано. На даний момент Андрій працює вчителем математики в 307 школі. Доволі добрий, має руде волосся, білу шкіру, і ріст 169 см. Чуйний, любить справедливість. Розумний, спортивний. Знає 10 мов, майже стільки, скільки Стас (11)…

Ось вона, школа № 307. Зараз як раз 13:00, урок. Якщо Стасу не зраджує пам’ять, то Андрій викладав в 210 кабінеті.

Будучи біля дверей, його охопили думки: «А чи буде він радий мене бачити після всього?». Але подальші філософські роздуми перервав подальший діалог

- Ви вже чули? комендантську годину ввели по місту. Значить щось серйозне – промовив якийсь школяр

- Так, Вась, чув – сухо відповів інший – ти вже кілька разів за пів години сказав, давай щось нове

Тут на захист школяра, якого по всій видимості звали Василій сказав третій і свою інформацію:

- А мій бать працює в поліції, каже, влада вирішила випустити маніяка якого вже встигли прозвати в народі «Блукаюча душа»…

Але йому не дав договорити знайомий голос:

- Так, досить – сказав Андрій – не для вашого віку теми. Ви краще допоможіть мені придумати легенду, що би ваша географічка вам двійки за невиконані проекти не поставила

Аж тут двері  відкрилися. І там стояла людина, яку ніхто не очікував побачити. Станіслав. Після 5 хвилин мовчання першим заговорив Андрій

- С-Станіславе, це ти?

- Так, друже

Вони обійнялися. Але потім лице Андрія стало більш серйозним. Він знав – просто так його б нізащо б не випустили.

- А, як ти тут опинився) – запитав Андрій

- Ну дивись…

І Стас йому переказав останні події які сталися протягом кількох годин. Але побачивши сумнів на його обличчі сказав:

- Ти не розумієш – сказав Станіслав – уяви як це, більше не ховатися. Це мрія кожної нано-людини, і ти можеш допомогти в прискоренні цього процесу. Тим паче мені потрібна допомога.

Після хвилини роздумів він відповів

- Добре, тільки дай мені 15 хвилин

- Добре

Ідучи Стас подивився на школярів які роззявили роти і сказав

- Вибач, малечо, часу обмаль. Автографи потім

Київ. Вхід до школи № 307. 15 хвилин потому

- Ось і він – промовив Станіслав

- Володимире, приємно знову тебе бачити – сказав Андрій

- Навзаєм

Вони потиснули один одному руки. Сідаючи в фургон Стас сказав:

- Треба поквапитися. Необхідно ще в одне місце заїхати…